Политические технологии. Библиотека: Як перемогти на місцевих виборах 2006 року

Бібліотека політтехнолога

Як перемогти на місцевих виборах 2006 року

Як перемогти на місцевих виборах 2006 року. — К.: Факт, 2003. — 88 с.

Перед бажаючими взяти участь і перемогти на місцевих виборах 2006 року постає низка запитань: із чого починати ведення кампанії, які ресурси потрібні для перемоги, як налагодити роботу штабу й провести вдалу агітаційну роботу?

У кампанії 2006 року відповісти на ці запитання буде значно складніше навіть для досвідчених депутатів та менеджерів виборчих кампаній. Більшість місцевих виборів планується проводити за новою, пропорційною системою, і така радикальна законодавча зміна значним чином впливає на весь перебіг виборів.

У першій книзі із серії «Бібліотека політтехнолога» видавництво «Факт» спільно з агентством «PRавильний вибір» роблять спробу дати відповідь на ці запитання й виявити нову специфіку виборчого процесу.

У розробці матеріалів видання взяли участь експерти Комітету виборців України, агентства «PRавильний вибір», Школи політичної аналітики при Києво-Могилянській академії, журналу «Людина і політика». Маючи багаторічний досвід моніторингу, організації та ведення виборчих кампаній у своїх матеріалах, вони розглядають практичні моменти в організації роботи кампанії, особливості застосування політтехнологій у виборчому процесі.

Електронна версія видання у мережі Інтернет представлена на порталі «Політична Україна» за адресою www.polit.com.ua

ISBN

“PRавильний вибір”

PR-агенство “PRавильний вибір” пропонує увесь спектр pr-послуг:

- розробка та втілення в життя економічних pr-стратегій;

- проведення передвиборчих кампаній;

- кризовий піар;

- аудит проведених піаркампаній;

Адреса агенства: м.Київ, вул. Павлівська 29, 5-й поверх.

Тел. (050) 4971073

Ел. пошта: den@vd.net.ua

Комітет виборців України

Комітет виборців України - всеукраїнська громадська організація з відділеннями у 25 областях та більше ніж у 150 районах України.

За 11 років діяльності експерти та спостерігачі КВУ приймали участь в усіх загальнонаціональних виборчих кампаніях. Серед найбільш масштабних проектів організації можна відзначити: кампанії спостереження за виборами у 1998 та 2002 роках, під час яких на виборчих дільницях працювали відповідно 18 та 24 тисячі спостерігачів КВУ; проведення Студентських виборів Президента України (вересень 1999) яке охопило понад 110 тис. студентів.

Комітетом виборців видається власна газета "Точка зору", журнал "Нова влада", інтернет-видання "Політична Україна", 15 регіональних інформаційних видань.

Експерти та спостерігачі КВУ приймали участь у виборчих кампаніях у понад 30 країнах світу.

У період підготовки та ведення виборчих кампаній діяльність КВУ зосереджується на таких програмах:

- всеукраїнські та місцеві кампанії спостереження за ходом виборів;

- моніторинг різних етапів виборчих кампаній;

- забезпечення діяльності міжнародних спостерігачів на виборах в Україні;

- проведення паралельного підрахунку голосів;

- проведення просвітницьких програм та програм підвищення активності виборців;

- проведення навчання спостерігачів та членів виборчих комісій;

01135, Київ-135, а/с 5

тел./ факс (044) 490-61-34

інтернет: www.cvu.org.ua

ел. пошта: popov@cvu.org.ua

ЗМІСТ

Ігор Попов. Як створити ефективний передвиборний штаб кандидата та спланувати стратегію кампанії, або з чого почати планування графіку кампанії

Вадим Денисенко. Як провести агітаційну кампанію

Олексій Кошель. Як створити ефективну медіа-систему для перемоги кандидата на місцевих виборах

Андрій Дуда. Як побудувати систему юридичного захисту і нападу на місцевих виборах 51

Олексій Кордун. Як провести PR-кампанію на місцевому рівні. Деякі рекомендації

Ростислав Павленко. Як задіювати органи влади у веденні виборчої кампанії на місцевому рівні

Ігор Попов

Як створити ефективний передвиборний штаб кандидата та спланувати стратегію кампанії, або З чого почати. планування графіку кампанії

Як створити ефективну команду однодумців для формування партійного списку

Як провести попереднє дослідження електорату

Як розпочати виборчу кампанію до її офіційного старту

Як провести планування основних етапів кампанії

Перед бажаючим стати депутатом місцевої ради передусім постають кілька запитань, що стосуються планування: коли починати кампанію, з чого її починати, які ресурси потрібні для перемоги? У кампанії 2006 року відповісти на ці питання буде ще складніше навіть для досвідчених депутатів та менеджерів виборчих кампаній. Більшість місцевих виборів планується проводити за новою, пропорційною системою, і така радикальна законодавча зміна значним чином впливає на весь хід виборчої кампанії. Класичні етапи кампанії залишаються сталими — дослідження електорату, позиціонування, засвітка, розкрутка, кульмінація, демонстрація масової підтримки, день виборів, судовий захист перемоги. Проте їх специфіка у нових юридичних умовах змінюється. Через зміну завдань неминуче змінюється і потреба у виконавцях, змінюється структура та функції співробітників виборчого штабу. Спробуємо в першому наближенні виявити ці специфічні зміни.

Підбір партнерів

На всіх минулих виборах кандидат робив в основному ставку на свої сили та ресурси, партнери лише посилювали чи послаблювали власну кампанію. У 2006 році кожен кандидат повинен буде балотуватися у складі партійного списку, і тому виникають два логічні питання: яка це партія та хто ще знаходиться у тому ж списку. Почнемо з другого, оскільки недорозвиненість партійної системи та брак популярних партійних брендів при певних зусиллях дозволяє знайти спільну мову із 95% керівництва зареєстрованих у місті чи області партійних осередків. В той же час провести весь список до перемоги на одних плечах не лише потребує великих витрат, але й технологічно важче. Якщо кандидат включить до списку співробітників своєї компанії чи родичів і буде єдиною яскравою особистістю, то йому прийдеться самому виступати на всіх зустрічах із виборцями, у засобах масової інформації, а про поквартирний обхід доведеться просто забути. Спілкування ж віч-на-віч залишається найбільш успішним методом роботи на місцевих виборах. Якщо при спілкуванні через ЗМІ потрібно 7—8 контактів, щоб переконати виборця принаймні звернути увагу на кандидата, то після одного особистого візиту кандидата до будинку і 5-хвилинної розмови в під’їзді до 50% виборців можуть стати його прихильниками.

Тому при підборі партнерів необхідно оцінити не лише стан довіри до них, не лише їх матеріальне становище, але й здатність партнерів взяти на себе частину роботи — спілкування з виборцями, контакти з місцевою владою, контроль за роботою штабу, контроль за витрачанням коштів, виступи у ЗМІ. Звичайно, кандидати будуть взаємно заміняти один одного у частині цих функцій, але перші 5—10 чоловік повинні бути сильними і яскравими особистостями та суперпрофесіоналами хоча б в одній із цих галузей.

Важливим є обговорення умов співпраці між партнерами на самому початку роботи. В першу чергу це стосується механізму прийняття рішень. Це може бути повне підпорядкування лідеру, колегіальне обговорення певного кола питань, чи повна демократія — при повній рівності партнерів. Останнє працює найменш ефективно. Також необхідно визначити, наскільки зовнішні агенти можуть впливати на рішення команди: центральне керівництво партії, покровителі у місцевій владі, фінансисти, що не балотуються самі. Бажано також обговорити, які ресурси виділяє кожен із партнерів для спільної справи. Нефінансові ресурси також потрібно відкрито зважити, такі як ЗМІ, контакти із місцевою владою, правоохоронцями тощо. У розподілі внесених ресурсів потрібно розраховувати як на покриття планованого бюджету кампанії, так і визначити, чи здатні партнери на додаткове вкладання ресурсів при зміні обставин чи тактики кампанії, і яким чином додаткові ресурси можуть бути залучені. Непоодинокими були випадки, коли кошти, виділені на кампанію, закінчувалися за тиждень до дня виборів, не вистачало буквально кількох тисяч для фінансування принципово важливих напрямків, і кандидат програвав з мінімальним розривом. Особливо актуальною є ця проблема при пайовому фінансуванні кампанії, коли не всі партнери бувають готові до зростання обсягів витрат, і відповідні рішення затягуються на тижні.

Так само важливим є визначення між партнерами механізму виходу одного з учасників із процесу, як до початку кампанії, так під час її, а також вже після перемоги. Власне, варіанти роботи команди після перемоги в новосформованій раді також потрібно вирішити перед початком активної роботи: чи однозначно всі бажають працювати однією фракцією, чи це не ставиться за умову, чи кожен може вирішувати самостійно при виконанні певних зобов’язань перед партнерами. Класичним став відхід кількох груп депутатів Верховної Ради із фракції «Наша Україна» протягом 2002 року. Самі вихідці пояснювали, що розглядали виборчий список лише як «паровоз», і що вони виконали всі свої зобов’язання стосовно участі у виборчій кампанії. В той же час частина керівництва фракції звинуватила вихідців у зраді і порушенні домовленостей.

Формування черговості у списку та вибір партійного бренду відбуваються після наступного великого етапу — дослідження.

Дослідження

Якісно проведене дослідження може коштувати до 5% всього бюджету кампанії і тому часто ігнорується недосвідченими кандидатами. Потім вони все ж його проводять в розпал кампанії, після скоєних помилок і втрат. Дослідження можна в свою чергу розділити на попередній етап — вивчення минулого, та власне, перевірку гіпотез позиціонування кандидата чи партії. Навіть попереднє дослідження повинно дати відповідь на низку питань:

1. Якими є виборці? Соціальна та вікова структура, електоральні уподобання тощо.

2. Якими є діючі депутати? З якими гаслами вони перемогли, як проводять діяльність, чи будуть балотуватися, з якими партіями пов’язані.

3. Якими є політичні партії? Від списку всіх зареєстрованих осередків до характеристик місцевих партійних лідерів та потенційного електорату. Питання повинно допомогти виявити як мінімум список партій з якими не варто мати справу.

4. Які зовнішні чинники можуть вплинути на кампанію? Місцева виконавча влада, ЗМІ, громадські організації та профспілки, релігійні громади тощо.

Власне, всі професіонали мають по кілька варіантів портретів виборчих округів і вони можуть бути лише модифіковані.

Також бажаним є соціологічне дослідження всіх основних кандидатів команди на предмет виявлення їх сильних і слабких сторін, потреб у додаткових особистих тренінгах. У 2002 році кожен з перших п’яти кандидатів виборчого списку Команди озимого покоління мав протягом усієї кампанії особистого психолога. Загальній перемозі це не допомогло, проте самі кандидати стали публічнішими.

Звичайно, сама команда зацікавлена у дослідженні власне кожного кандидата не лише психологічними методами. Кожен кандидат подає повну декларацію про доходи, кожен факт його біографії ретельно досліджується конкурентами і стара економічна афера, про яку кандидат не сказав товаришам може напередодні дня виборів бути описана в пресі і «чорних» листівках. Подібний удар може коштувати до 5% голосів і всієї перемоги. Тому історія, особова справа, майно кожного кандидата ретельно досліджуються і звичайно ця інформація тримається самою командою в таємниці. Можливо, дехто буде змушений і відмовитися від балотування. Зібраний масив інформації стане також потрібним при написанні статей, інтерв’ю, листівок про кандидата.

Дослідження кандидата та попереднє дослідження електорату бажано доручити вже першим співробітникам штабу — менеджеру та консультантам. Маючи ці два масиви даних — про виборців та про власних кандидатів — фахівці починають наступний етап — позиціонування.

Позиціонування іміджу

Даний етап проводиться, як правило, за маркетологічними канонами і полягає у визначенні того, в якому вигляді можна через рік найкраще подати команду впевнених у собі джентельменів виборцям, які ні сном ні духом на сьогодні про них не знають і знати не бажають. В першу чергу проводиться сегментування виборців. Виділяються групи ідеологічних виборців, які, відповідно, на Західній Україні будуть голосувати за партії націонал-демократичного та націоналістичного спрямування. Чітко ідеологічним буде електорат комуністів, можливо, проросійських партій в Криму. Проте ідеологічні орієнтири будуть більше впливати на парламентські вибори і тому ідеологічні електоральні групи на місцевих виборах будуть дещо розмитими. Потрібно виділяти електорат, який проголосує за того, за кого скаже міський голова, і накладати це на рівень популярності міського голови. Може існувати багато варіацій електорального поля, і лише досвідчений політтехнолог зможе максимально прорахувати всі чинники.

Наша команда може претендувати або на якусь із визначених електоральних груп або на виборців, що повірять у технологічні проекти, псевдоідейні чи популістські. Для попереднього позиціонування необхідною є інформація і про можливих конкурентів, проте вони, як правило, ще не прокинулися і тому ще не засвітилися.

Власне позиціонування — вибір того, з якими гаслами і з якою їдеєю можна йти на вибори цим людям в таких умовах і такому оточенні. Проте нова виборча система потребує оформлення такої ідеї в назву партійного бренду. Ринок цих брендів перебуває на підйомі. Проте ніхто не пропонує товару з гарантією. Ситуацію набагато ускладнює одночасне проведення партійних парламентських та місцевих виборів у березні 2006. Навіть розкручені бренди мають погану юридичну кредитну історію. Невідомо, в якій якості фігуруватиме на виборах «Наша Україна», кого підтримає Президент Ющенко, кого — прем’єр, кого — відповідно голови обласних адміністрацій. Зрозумілою є ситуація з комуністами — тими, які представляють КПУ, не оновлені та не об’єднані. Проте електорат не такий вже дурний, щоб купити список комуністів, який буде складатися із представників середнього бізнесу.

Тому слід починати вибирати партійний бренд із маловідомих партій без поганого минулого. Також у виборі партії важливим є звичайно особистість лідера, стосунки з владою, ставлення місцевої партійної номенклатури до приходу в партію потужної групи. Всі переговори, сватання та угоди бажано закінчити до кінця весни 2005 року, щоб можна було перейти до наступного етапу — засвітки. Перед «засвіткою» проводиться друга частина дослідження електорату — базове — власне вже предметніше та специфічне визначення їх потреб, проблемних питань, ставлення до вибраного партійного бренду та до конкуруючих брендів, ставлення до місцевої влади та інших впливових агентів, доступність каналів комунікації — в першу чергу ЗМІ. Звичайно, системний збір інформації про конкурентів проходить постійно.

На цьому ж етапі можна почати формування черговості кандидатів у партійному списку. Принциповим є перше питання. Це може бути відома в місті людина, можливо — реальний лідер діючого партосередку, можливо — максимально відповідний до позиціонування персонаж.

Звичайно, позиціонування стає набагато складнішим при синхронних процесах на загальноукраїнському рівні. Саме тому важливим є вибір правильної партії та налагодження постійного зв’язку із центральним штабом.

Вхід у кампанію — «засвітка»

Виходитимемо з того, що наша команда — і за прізвищами, і за партійним брендом — фактично невідома виборцям. Протягом весняних місяців доцільним є розкрутка членів команди у ЗМІ з розрахунком на специфічну цільову групу: потенційних союзників, місцеву владу, потенційних фінансистів. Вони повинні зрозуміти, що є серйозні люди, які вже світяться, з ким потрібно домовлятися. Проте виборців можна ще не чіпати. По-перше, невідомо, який партійний бренд потрібно буде розкручувати, по-друге, виборці забудуть за рік в’ялі потуги написати щось про успіхи видатного соціал-ліберала Пупкіна, якщо про це просто писати в березні 2005 року. Більше того, починати рекламну кампанію без визначеного позиціонування та без стратегії може виявитися шкідливим.

І от настає час коли основні конкуренти вже майже визначені, стратегія є, партійний прапор обрано. Пора звернути увагу на роботу з виборцями. Перша поява перед ними має бути гучною, красивою та такою, про яку вони пам’ятатимуть мінімум до дня виборів. Це майже як перший бал Наташі Ростової. Засвітка може бути багатою, скандальною, масованою — методи обираються залежно від позиціонування. Необхідним завданням є створити перше враження у виборця, прив’язати до партійного бренду певне поняття, з яким його і будуть пов’язувати майже під час всієї кампанії. Після засвітки популярність кандидата чи партії серед електорату повинна становити хоча б 50%. Популярність — це ще не готовність голосувати, але виборці повинні при подальших контактах згадувати перше враження.

Наприклад, у 2002 році планувалося висування кандидата по мажоритарному округу у шахтарському краї. Кандидат народився на території округу, але поїхав до вузу і вже 30 років там майже не з’являвся. Існувала прив’язка до округу, але відомість була на нулі. Технологи запропонували досить нестандартний крок — кандидат падає у закинуту шахту. Звичайно, насправді він лише приїхав туди на автомобілі, решту легко роздули в місцевих ЗМІ. Новину помістили на перші сторінки — наш поважний земляк приїхав у гості і цілком тверезий (!) упав в яму. Сам кандидат тут же розповідає, що це неподобство, що галузь розвалюється, для її порятунку він, фахівець у гірській справі, буде робити все можливе… Проте прізвище Сидоров після цього знали всі виборці, і знали в правильному напрямку — наш, повернувся, хоче допомагати, красиво говорить.

Позиціонування добре проводити, осідлавши хвилю цікавості до популярної теми. Так, у січні 2005 року одним із основних скандалів у Києві було розслідування приватизації деяких чиновників земель у Пуща-Водиці. Водночас партія зелених подала до суду скаргу стосовно цього рішення. Тема була цікава та популярна, нова влада налаштована на перегляд рішення по приватизації, і тому процес активно висвітлювався у ЗМІ. Відповідно, у свідомості виборця зелені почали асоціюватися не з суботниками чи глобальною боротьбою за глобальні цінності, а з захистом народу від несправедливості. На загальному фоні підтримки люстрацій тема є виграшною, дає зеленим доступ до нового електорального сегменту.

Деталізація іміджу («розкрутка») — кульмінація — демонстрація масової підтримки

Завдання «засвітки» — привернути увагу до бренду. Завдання наступного етапу — знайомити виборців з інформацією про інші сторони та деталі товару, що буде продаватиметься — потенційного партійного списку. Це починається відразу після засвітки, плавно з неї витікаючи. У зелених добре пройдуть інтерв’ю із лідером місцевого осередку, з юристом, що представляє інтереси. Можна розповісти про інші чудові справи, якими займаються члени партії у вільний від боротьби за народне добро час. Бажано почати довготривалу кампанію, яка потребуватиме залучення великої кількості виборців — почати збір підписів за відкликання депутатів Київради, які отримали ті злополучні ділянки, ініціювати інвентаризацію всього землевпорядження тощо. Якщо таку діяльність проводити за 3—4 місяці до дня виборів, виборці зрозуміють, що це елементи кампанії. Бурхлива діяльність влітку 2005 року буде виглядати більш природно. При такому виборі кампанії по деталізації добре спрацюють листи, направлені кожному виборцю на домашню адресу, спецвипуск газети у кожну скриньку, а також публічні виступи потенційних членів першої п’ятірки.

Вибір методів по деталізації іміджу є досить багатим, залежить від типу електорату, особливостей позиціонування, може гнучко змінюватися. Детально ми зупинимося на «меню» методів в іншому розділі.

Виборець протягом цього етапу повинен отримати максимум аргументів, чому він буде голосувати саме за цей партійний бренд.

Виборці є неоднорідними, і ще на етапі попереднього дослідження бажано викупити в органів влади, штабів минулих кампаній чи сформувати самому бази даних на потенційні цільові групи — нехай це будуть пенсіонери, молодь, приватні підприємці чи прихильники помаранчевої революції. Команда кандидатів буде містити різних людей, проводити діяльність, видавати різну інформацію, спрямовану на різні цільові групи. Потреби цих груп можна легко визначити при детальному базовому дослідженні, доступні їм канали комунікації визначаються тоді ж. Ще Карнегі писав про те, що на рибалку потрібно йти з черв’ячком, а не з полуничкою. Отже, кожній категорії виборців обіцяти те, що вони бажають почути. Це не означає брехати — просто робити різні акценти і показувати різні грані себе-діаманта для різних поціновувачів.

Така плато-фаза повільної розкрутки продовжується досить довго, аж до наступного значного моменту, який потребує особливих PR-знахідок і зусиль, — висування кандидата. Підтвердження того, що наша партія йде у міську раду повітового містечка N, повинне стати визначною подією в житті його жителів і затьмарити останню бійку гусарів у вокзальному кабачку. Банальна конференція міської організації загубиться серед 20 таких же конференцій. Шоу на співочому полі і марш прихильників ЦВК — один із найяскравіших компонентів кампанії Президента Ющенка, ці записи потім стали елементами всіх наступних відеоматеріалів. Але і дешевші за виконанням приїзди бронетранспортерів та поливальних машин до ЦВК публіка помітила. Тому цілком прийнятним буде висування партії підприємців на міському ринку — разом із знижками та лотереями для покупців, а висування молодіжної партії нового покоління — на дискотеці.

Наступним піком кампанії можна зробити отримання документів про реєстрацію. Проте справжня кульмінація повинна відбутися пізніше — за 3—4 тижні до дня виборів. Найкраще виглядають масові акції, проте якщо команда не впевнена в тому, що її підтримає її кілька тисяч громадян, з цим краще не ризикувати. Як варіанти — провести таку масову зустріч у вигляді концерту для молоді чи приїзд відомого політика з Києва. Купити російських поп-зірок, як правило, буває легше та реальніше, ніж вмовити приїхати діючого популярного прем’єра Тимошенко.

Досить ефективними є замах на одного з лідерів списку чи погром вашого офісу. Проте виконання таких операцій повинно бути особливо ретельно підготовленим та досконало здійсненим.

Після кульмінації кампанія переходить у свою наступну фазу — демонстрації загальної підтримки. На разі необхідно запевнити своїх виборців в тому, що вони зробили правильний вибір та забрати собі максимум з тих

10—20%, які визначаються в останні два тижні. Багато з них поставлять на переможця. Вони повинні дізнатися, що саме ви будете переможцем. Дещо підкориговані результати соціологічних опитувань, написи на парканах, розсилки електронних листів, плакати у вікнах «ми за ЛДПР», прапори на автомобілях — дещо ми бачили на президентських виборах в Україні в 2004 році. Важливо робити це раніше, краще та масованіше за конкурентів.

День виборів та захист перемоги

День виборів є найбільш масовою операцією виборчої кампанії. В цей день необхідно забезпечити явку на виборчі дільниці своїх прихильників, запобігти підтасовкам з боку конкурентів, оперативно реагувати на всі можливі провокації чи позаштатні ситуації. Для цього з дотриманням жорсткої дисципліни працюють мережа членів комісій та спостерігачів, групи оперативного реагування та центральний штаб. Штаб має функції відмінні від того, чим він займався протягом всієї кампанії, можливим є навіть найм іншого приміщення з достатньою кількістю приміщень, телефонних ліній чи мобільних телефонів, великою стоянкою для автомобілів. Кандидати повинні бути готовими до дій у виборчих комісіях чи судах, виступати перед ЗМІ. Необхідно передбачити, що день виборів може тривати більше доби і мати запасну команду операторів, юристів та менеджерів, яка заступить на роботу наступного ранку після виборів і зможе працювати ще одну добу.

Мережа, яка працює в день виборів, отримує два завдання: працювати на перемогу та бути готовими до програшу. Для другого варіанту вся мережа збирає докази порушень, щоб у разі невеликого розриву між результатами кандидатів чи браком достатньої кількості голосів до проходження бар’єру мати підставу для оскарження результатів виборів аж до оголошення переголосування. Потрібно сказати, що цей елемент досить слабо розвинутий в Україні, що особливо наочно показали останні президентські вибори. Жоден із штабів не зібрав достатньої доказової бази для того, щоб поставити під сумнів результати виборів.

Методи оцінювання ефективності кампанії
та її корекція

Кампанія повинна бути гнучкою та оперативно реагувати як на нові умови, що виникають, так і аналізувати власні помилки та швидко їх виправляти. Звичайно, головним інструментом моніторингу успішності виборчої кампанії є регулярні заміри рейтингів. Їх доцільно проводити щомісяця, а в останні два місяці кампанії — щодватижні. Хоча ця інформація є найбільш зрозумілою, вона не дає відповідей на всі запитання. Тому для визначення ефективності кожного з методів роботи та для оцінки кожного етапу доцільно проводити фокус-групи, причому як до застосування методу «проганяти» його на фокус-групах, так і після польової роботи оцінювати її за допомогою такого зворотнього зв’язку. Особливо це стосується телевізійних роликів та звернень кандидатів.

Велика кількість залучених виконавців-агітаторів може привести до зниження ефективності їх роботи через низьку якість чи обмани. Тому необхідні вибіркові перевірки їх роботи, коли друга хвиля агітаторів-контролерів обходить за вибором частину квартир і відмічає, чи були там попередні агітатори.

Структура штабу та бюджет

Структури менеджменту можуть відрізнятися залежно від специфіки кампанії, проте всі вони містять постійні елементи. Перш за все розділяють стратегічний рівень та рівень виконавчий. На наради стратегічного рівня запрошують всіх основних кандидатів, менеджера кампанії та головних технологів. Між кандидатами доцільно розподілити кураторство напрямків, щоб менеджер знав, з яких питань до кого можна звертатися. Це такі питання, як кадрові рішення по штабу, контакти з місцевою владою, безпека, рішення по фінансам, затвердження ескізів агітаційних матеріалів чи відеороликів. На таких нарадах потрібно обговорювати лише дійсно важливі стратегічні питання і обмежувати тривалість їх проведення. Багато залежить від модератора — людини, яка готує порядок денний кожної наради і проводить її.

Виконавчий рівень підпорядковується власне менеджеру кампанії. Передусім, це координатор мережі агітаторів, відповідальний за роботу зі ЗМІ, відповідальний за організацію масових заходів, юрист, керівники спецпроектів. Залежно від типу кампанії кількість залучених до кожного напрямку змінюється, проте ці люди повинні працювати вже з середини весни, майже за рік до виборів, спрацюватися в єдину команду виконавців і поступово набирати собі помічників.

Реальні витрати кампанії будуть різними залежно від ціни питання, тобто, величини та важливості міста чи області. Можна оцінити, що бюджет переможця — особи, що стане депутатом місцевої ради,— може коливатися від п’яти тисяч умовних одиниць в райцентрі до чверті мільйона для Київради. Загальний бюджет проходження відповідного списку до місцевої ради буде в 10 разів більшим — за умови проходження десяти осіб. Можна лише орієнтовно оцінити співвідношення різних статей витрат. Це може виглядати наступним чином:

 друкована продукція — 20%;

 телебачення і радіо — 20%;

 оплата праці мережі — 15%;

 хабарі прихильним посадовим особам — 20%;

 робота штабу — 25%.

Кошторис складається під час стратегічного планування, одразу після позиціонування іміджу. Проте в будь-якій кампанії він змінюється, причому завжди в сторону зростання — на 20—50%.

Навіть досконало проведені всі етапи кампанії не гарантують перемоги. Вибори — завжди азартна гра, а душа виборця — сутінки. Тому на 50% будь-яка перемога — це технології, а решта — особиста харизма кандидатів та просте везіння.

Вадим Денисенко

Як провести агітаційну кампанію

Як скласти передвиборчі анкети

Як набрати найкращих агітаторів

Як найефективніше провести зустрічі з виборцями

Агітаційна кампанія на місцевих виборах серйозно відрізняється від загальнодержавної. Головні відмінності — відносна аполітичність, зміщення акцентів з партійної боротьби на боротьбу особистостей. При чому це боротьба не стільки політиків, скільки господарників. Місцеві вибори завжди передбачають значно більший безпосередній контакт між виборцями і кандидатами на посади мерів, голів селищних рад та місцевих депутатів. Місцевий депутат, голова міста — це людина, яку можна щодня побачити, про яку всі знають абсолютно все. Тому провести переможну виборчу кампанію на місцевому рівні часто набагато тяжче, ніж пройти в парламент.

У цій статті ми спробуємо розглянути кілька найважливіших аспектів агітаційної передвиборчої роботи на місцевих виборах.

Анкетування, соцопитування, телефонні опитування

Передвиборчий паспорт округу

Підготовчий етап виборчої кампанії слід почати зі створення повного і масштабного паспорту округу (міста, селища, села). Створення такого паспорту передбачає складання соціального, матеріального, освітнього, релігійного та демографічного опису округу. Тільки маючи повну картину життя округу можна починати проводити ефективну передвиборчу кампанію.

Однією з головних помилок більшості передвиборчих штабів є те, що під час передвиборчих агітаційних кампаній політтехнологи опираються на власні відчуття і домисли, а не на реальну передвиборчу картину, яка стає зрозумілою тільки після створення передвиборчого паспорта округу.

Отже, що має міститися в пердвибочому паспорті округу?

1. Дані перепису населення з останніми уточненнями щодо демографічної ситуації. Завдяки цим даним можна в цілому вималювати демографічну та соціальну картину округу.

2. Результати минулих виборів (бажано мати не лише результати попередніх виборів, а хоча б кількох кампаній). Ці дані необхідні для того, щоб зрозуміти політичні прихильності виборців. Окрім того, ці дані дадуть можливість зрозуміти відмінності між політичними прихильностями виборців на місцевих та всеукраїнських виборах. (Так у місті Києві на минулих парламентскьких та місцевих виборах 2002 року, які, нагадаємо, відбувалися в один день були зафіксовані абсолютно різні результати по загальнонаціональному виборчому округу, у виборах до міськради, виборах до райрад і міського голови. Тоді «Наша Україна» набрала близько 70% у загальнонаціональному окрузі, а партія мера Києва Олександра Омельченка «Єдність» мала трохи більше 10%. В той же час мер О.Омельченко набрав майже 75% голосів киян. До Київради «Наша Україна» провела трохи більше
20 депутатів, тоді як «Єдність» Омельченка виграла майже в половині округів. Таким чином важливо розуміти, чи існують відмінності між електоральними уподобаннями виборців на місцевому та всеукраїнському рівні та визначити причини цих відмінностей. (Користуючись наведеним вище прикладом, слід зазначити, що «Наша Україна» офіційно не виставляла свого кандидата на посаду мера столиці, окрім того проти деяких представників «Нашої України» чинився адміністративний тиск, про що вони заявляли. Серед причин поразки на виборах до Київради оглядачі називали також і те, що напередодні виборів міський голова провів через раду рішення про зміну меж округів і цілий ряд депутатів, які активно працювали на своїх округах чотири роки, за два місяці до виборів по суті втратили «пригодовані» округи).

3. Телефонний довідник округу. Це потрібно для проведення телефонних опитувань, якщо ви їх заплануєте зробити.

Уперше масово паспорти округів були створені і задіяні в 1999 році на всеукраїнському референдумі. Тоді цілий ряд аналітичних та політичних структур, які в своїй політичній вертикалі замикалися на помічнику Президента Олександрові Волкову створили паспорти всіх округів і ефективно задіювали їх під час агітації. Багато в чому цю технологію копіювали соціал-демократи об’єднані, «Наша Україна» та блок партій «За єдину Україну» на виборах 2002 року.

Однак в більшості випадків на місцевих виборах паспортизація округів фактично ігнорувалася, незважаючи на очевидні позитиви створення такого передвиборчого продукту. І це при тому, що фінансові затрати на створення такого паспорту абсолютно незначні.

Анкетування

На основі паспорту округу слід розробити анкети, які потрібно роздати мешканцям округу. Анкетування дозволяє вирішити два питання: по-перше, виборець дізнається, що кандидат цікавиться його побутовими проблемами, а, по-друге, кандидат отримує повну картину найболючіших муніципальних проблем.

Система розповсюдження анкет та відповідей на них доволі проста. Через місцеві ЗМІ кандидат звертається до виборців з проханням відповісти на запитання анкети і встановлює ящики для збору цих анкет в певних місцях. Далі за допомогою агітаторів двірників, працівників ЖЕКу, консьєржів, домових комітетів і т.д. — все залежить від адміністративних і фінансових можливостей кандидата, анкети розповсюджуються серед мешканців округу, міста, селища. Вважається, що отримати відповіді на 10% анкет — це хороший результат. За десятьма відсотками можна зробити практично повний зріз муніципальних та інфраструктурних проблем свого округу.

Складаючи анкету, слід зауважити:

1. Анкета має бути максимально анонімною. Виборець завжди переживає, що він може постраждати, якщо вкаже на ті чи інші проблеми.

2. Анкета має бути максимально аполітичною. Будь-які політичні питання можуть викликати абсолютно непотрібні підозри виборця. Чи не єдиним допустимим політичним питанням може бути: «Чи ви ходите голосувати на виборах?».

3. Анкета має бути максимально простою як для виборця так і для самого кандидата, так як потім набагато складніше буде сортувати скарги та побажання виборців. Ідеально, щоб вона вмістилася на одній сторінці А-4 формату з обох сторін.

Отже, що має бути в анкеті?

Анкета має складатися з преамбули та кількох основних розділів. Преамбула — невеличкий текст на п’ять-шість речень від імені кандидата, в якому говориться про те, що ця анкета в майбутньому допоможе кандидату вирішувати ті чи інші інфраструктурні проблеми округу, міста, селища. При цьому слід обов’язково наголосити на кон–фіденційності та анонімності отриманої від виборців інформації.

Про особистість виборця слід запитати лише назву вулиці та номер будинку, де він мешкає, стать та вік (розбити на вікові категорії — до 30, до 40 і т.д.).

Далі мають йти запитання про загальноміські проблеми та про проблеми конкретного будинку і вулиці. Така анкета може виглядати наступним чином:

1. Оцініть за 5-тибальною системою роботу міської влади.

2. Оцініть за 5-тибальною шкалою роботу вашого депутата міської (районної/ сільської) ради.

3. Чи знайомі ви з вашим дільничим інспектором. Якщо так, то оцініть його роботу за 5-тибальною шкалою.

4. Які проблеми є найболючішими у вашому місті (селищі, селі). Пронумеруйте їх (1 — найбільша проблема):

освітлення вулиць;

якість питної води;

транспортне забезпечення;

постачання гарячої води;

постачання холодної води;

опалення;

ремонт доріг.

5. Чи задовольняє вас якість роботи двірника?

6. Які вулиці необхідно відремонтувати передусім?

7. Що необхідно насамперед зробити у вашому будинку?

8. Що необхідно спочатку зробити на Вашій вулиці?

9. Які у вас претензії до роботи ЖЕКу?

Наприкінці анкети слід додати ще два пункти. Один про те, що кандидат був би радий, аби хтось із виборців зголосився стати добровольцем під час його передвиборчої кампанії. Окрім того, слід вказати графік зустрічей з виборцями чи години прийому довірених осіб.

Метод анкетування зарекомендував себе як один із найефективніших методів у кількох містах України. Так у Красноперекопську (АР Крим) мерією міста було проведено анкетування проблем городян, що дозволило міському голові доволі ефективно вирішувати найголовніші проблеми городян і відштовхуючись саме від результатів анкетування складати програми соціально-економічного розвитку міста і корегувати міський бюджет.

У Бердянську (Запорізька область) кандидат у мери поклав в основу своєї виборчої кампанії метод анкетування і завдяки вдало проведеній PR-кампанії, яка базувалася на проведенні анкетування та на його результатах зумів виграти вибори.

Метод анкетування по суті маштабно не застосовувався у великих містах, хоча при правильній організації збору та обробки інформації цей метод дозволяє не лише отримати матеріал про соціально-економічний та інфраструктурний зріз розвитку того чи іншого округу, населеного пункту, а й залучити доволі велике число виборців до безпосередньої роботи з кандидатом. Виборець починає розуміти, що завдяки його відповідям є можливість змінити ситуацію в місті на краще.

Соціологічні та телефонні опитування

Соціологічні опитування застосовуються фактично на всіх виборчих каманіях. Однак їх головною проблемою є недостатня фахова підготовка місцевих соціологічних фірм, які за невеликі розцінки надають весь спектр соціологічних послуг. Перша проблема цих фірм полягає в тому, що їхні анкети частіш за все складені некоректно, що в свою чергу призводить до спотворення результатів. Друга проблема — відсутність власної сітки інтерв’юерів. Частіш за все працюють або непідготовлені люди, або ж, у гіршому разі, результати соціологічного опитування просто беруться зі стелі.

Як уникнути нечесної роботи соціологів? Працювати лише з відомими фірмами, які багато років працюють на цьому ринку. Окрім цього треба пам’ятати, що реальне соцопитування не може бути дешевим.

Слід відзначити, що через соціологічні прорахунки виникають проблеми у навіть, здавалося б прохідних кандидатів. Так, як вважають в деяких колах, на минулих парламентських виборах не останню роль у програші Ігоря Бакая в Рівненській області відіграли саме помилки соціологів. Можна згадати і про виступи кандидата в Президенти (у 2004 році) Олександра Мороза, який демонстрував якісь секретні соцопитування, згідно з якими він набирав щонайменше 15—17%. Важливо відзначити, що віра в ці відсотки, судячи з усього завадила Олександру Морозу вчасно перегрупувати сили і більш реалістично подивитися на передвиборчу ситуацію.

Останні президентські вибори у багатьох можливо похитнули віру в необхідність проведення соціологічних опитувань. Але якщо абстрагуватися від адміністративних проблем української соціології на виборах-2004, слід зазначити, що альтернативи соцопитуванням виборча практика запропонувати не може і тому слід просто більш ретельно ставитися до вибору соціологічних кампаній.

Щодо телефонних опитувань, то вони багатьох приваблюють відносною дешевизною (логіка тут проста — посадити кілька людей, дати телефонний довідник і можна обдзвонювати людей). Однак, цей метод не дозволяє отримати реальної репрезентативної вибірки, а отже дає значні похибки.

Підбір агітаторів

Чи не найголовнішим інструментом передвиборчої боротьби на місцевому рівні є агітатори. При цьому, зазвичай, їм практично не приділяється увага і вони просто-напросто перетворюються на машини по роздачі та поклейці листівок (слід зазначити, що зміст та форма листівок також частіш за все не проходять тестування у фокус-групах і далеко не завжди відповідають потребам даного округу чи міста).

Отже, які мають бути вимоги до агітаторів та що вони мають робити. Слід розрізняти два типи агітаторів. Перший тип — це прості виконавці, які можуть тільки розклеювати листівки та вкидати їх до поштових скриньок. На цю роботу підходять абсолютно всі більш-менш порядні люди. Їх завдання — сумлінно виконати роботу, адже не секрет, що під час середньостатистичної виборчої кампанії щонайменше п’ята частина листівок не доходить до адресатів через те, що люди, які працюють на кампанії просто несумлінно виконують свої обов’язки. Чому так відбувається можна пояснити кількома причинами:

1. Агітатори абсолютно незацікавлені в тому, щоб працювати зі стовідсотковою віддачею (вони, частіш за все, не є прихильниками кандидата, окрім того вони розуміють сезонність власної роботи). Для того, щоб уникнути такої ситуації, необхідно створити умови, за яких певна частина агітаторів в разі позитивного результату кампанії отримувала певні блага — матеріальні чи посадові. При цьому не слід забувати, що велика кількість агітаційних бригад працює не перший рік на виборах і знає про те, що після виборчої кампанії, незалежно від результату, кандидат дуже часто забуває про свої обіцянки. Якщо ви зможете запевнити своїх працівників, що про них не забудуть — це може значно покращити роботу агітаторів.

2. Оплата роботи агітаторів — одна з найбільш корумпованих частин передвиборчої кампанії. Частіш за все, люди, що відповідають за набір агітаторів, виплачують неповну суму. Щонайменше третина грошей осідає у посередників. Така практика, характерна фактично для всіх без винятку виборчих кампаній, призводить до того, що агітатори отримують значно менші суми, ніж ті, що їм пропонує кандидат. Причина такої ситуації полягає в тому, що в штабі частіш за все просто не працює система перевірок. Кандидат ставить керівником кампанії (розпорядником коштів) людину, якій повністю довіряє, тому й вважає, що проводити внутрішній аудит недоцільно, хоча саме проведення такого аудиту дозволило б не тільки зекономити кошти, а й ефективніше проводити агітаційну кампанію.

Повертаючись до агітаторів, які повинні лише розклеювати листівки та розкладати їх до поштових скриньок, слід зазначити, що головною проблемою є те, що конкуренти, знаючи про такі кампанії, роблять свої контрзаходи. Традиційно після розклеювання листівок, протягом наступної доби до 70% листівок зривається, а після рознесення до поштових скриньок листівки із скриньок часто просто зникають (їх витягують конкуренти, при чому зробити це дуже просто. Із алюмінієвого дроту робиться невеликий гачок, яким легко можна вийняти агітматеріал).

Уникнути цих контрзаходів противника фактично неможливо, хоча зменшити їхню шкоду не так вже й складно. Найпростіший метод боротьби зі здиранням (заклеюванням ваших плакатів) — робота мобільних груп, які б відслідковували контрзаходи конкурентів і доклеювали те, що зірвано. На практиці це може виглядати так — ви закріплюєте відповідального за сім—вісім багатоповерхових будинків, який має вранці та ввечері пройти довіреною йому територією і поновити втрачені за день (ніч) плакати. Свого часу в 1994 році ідеальну схему було вибудовано на окрузі Юхима Звягільського в Донецьку. Тоді поновленням плакатів займалися двірники, які протягом 30—40 хвилин відновлювали все те, що конкуренти зривали.

Щодо агітматеріалів, які крадуться з поштових скриньок, то тут повинна працювати служба безпеки кандидата або ж потрібно просто проводити перевірки. Після того, як пройшли ваші люди, має попрацювати мобільна бригада (обов’язково з кимось із представників міліції), яка б відслідкувала, чи немає конкурентів, які крадуть агітматеріали. На минулих парламентських виборах 2002 р. в одному з київських округів кандидат від «Нашої України» почав розносити по скринькам листи від Віктора Ющенка на свою підтримку. У штабі його конкурента зрозуміли, що ці листи можуть просто переламати хід передвиборчої «гонки», і створили мобільні групи, які йшли слідом за агітбригадами нашоукраїнців і просто витягували листи від Ющенка. В результаті представник «Нашої України» в цьому окрузі програв, і як він сам вважає не в останню чергу через те, що листи Ющенка так і не потрапили до виборців.

Велика кількість кандидатів на місцевих виборах частіш за все обмежується розклеюванням та рознесенням листівок. Іноді застосовується метод роздачі листівок в людних місцях. Частіш за все це зводиться до того, що в людних місцях двоє—троє молодих людей роздають листівки перехожим. Цей метод є безумовно необхідним, але коефіцієнт корисної дії від нього традиційно незначний. Проблема полягає в тому, що велика кількість людей просто не бере листівки. Роздача листівок у людних місцях — це лише допоміжний метод, який слугує перш за все черговому нагадуванню про існування кандидата, але аж ніяк не переконує виборця проголосувати за ту чи іншу людину. Набагато ефективніше в цих же людних місцях, поруч із людьми, що роздають листівки, виставити невеликі пікети (палатки), де спеціально навчені агітатори будуть розповідати про кандидата і переконувати виборців його підтримати. При цьому треба розуміти, що чергова агітаційна палатка і чергова розмова про кандидата також дають невеликий коефіцієнт корисної дії. Міні-агітаційний майданчик має працювати за принципом шоу-програми, де політичні виступи перемежовуються з виступами акторів (найдешевший варіант кілька співаків народних пісень). Коли виборець зверне увагу на таке шоу, він охочіше буде брати агітаційну листівку. Асоціативний ряд, пов’язаний із кандидатом, буде набагато яскравішим і позитивнішим.

Але повернемося до питання підбору агітаторів, які мають не лише виконувати механічні функції, а й говорити з виборцями (маються на увазі ті, хто буде стояти в багатолюдних місцях в агітаційних пікетах та наметах, а також ті, хто проведе кампанію «від дверей до дверей»). Як вже вище зазначалося, часто кандидати не надають першочергової уваги проблемі агітаторів, що призводить до їх неякісної роботи. Переважно агітаторів набирають із тих груп впливу, які найближчі до самого кандидата або його оточення. При цьому забувають, що набрані категорії агітаторів можуть викликати роздратування у виборців. Розглянемо ті категорії агітаторів, які найчастіше залучаються до виборів:

1. Студенти вищих учбових закладів. Їхні головні плюси — відносна дешевизна оплати праці та мобільність. Водночас довіра до студентів серед людей старшого і особливо середнього віку незначна. Студентів частіше за все ніхто всерйоз не сприймає і ефективність їхньої агітаційної роботи, коли вони її ведуть самостійно, доволі низька.

2. Представники релігійних громад (переважно протестантських). Їх головні переваги — відданість роботі і дуже ретельне ставлення до поставлених завдань. Головний недолік — несприйняття великою частиною населення їхнього віросповідування. На місцевих виборах, особливо в невеликих містах і селищах, де всі знають про віросповідання агітатора саме фактор віри може викликати негатив у виборця, особливо якщо конкурент почне «експлуатувати» православну ідею. Слід зазначити, що на всеукраїнському рівні є чи не єдиний приклад, коли кандидат, що сповідує новітній протестантизм, обирався кілька разів в парламент — це Леонід Черновецький. Водночас у сусідньому окрузі на виборах 2002 пробувала балотуватися колега Черновецького по релігійній громаді, і, незважаючи на велику агітаційну підтримку прихожан цієї церкви, вона програла, не в останню чергу саме через латентний релігійний конфлікт у масовій свідомості виборців. Є ще одна проблема з агітаторами від релігійних громад — вони часто переходять із політичної агітаційної площини в релігійну, що призводить до негативних пердвиборчих наслідків.

3. Представники ветеранських організацій. Традиційно вважається, що ветеранські організації мають великий вплив на своїх членів і ветерани голосують так, як їх проагітують лідери ветеранських організацій. Водночас слід розуміти, що частіш за все представники цих організацій голосують однаково протягом багатьох останніх років і визначальним у їхньому голосуванні на місцевих виборах є перш за все матеріальна допомога, яку надають місцеві органи влади (представники бізнесу, політичних партій і тощо). Окрім того, як агітатори ветерани доволі слабкі.

4. Керівники будинкових комітетів — відомі в районі борці за народні права. Безумовно такі люди необхідні в передвиборчій боротьбі, але перш ніж працювати з ними, слід прослідкувати їхнє політичне минуле і зрозуміти чи не будуть ці «народні трибуни» тягарем під час кампанії. Окрім того, слід завжди пам’ятати, що таких людей сприймають як місцевих божевільних або близьких до цієї категорії.

5. Працівники ЖЕКів, двірники. Часто представники влади вважають, що представники ЖЕКів можуть бути хорошими агітаторами, тому що мешканці їх знають в обличчя. Це одна з найбільших помилок виборчих кампаній. Працівники ЖЕКу фактично завжди викликають негатив у виборців. Окрім того, навіть якщо серйозного негативу і немає, то за будь-яких обставин їх сприймають як обслуговуючий персонал, а не як людей, до думки яких можна прислухатися при вирішенні передвиборчих дилем.

Загалом глобальною помилкою при створенні агітзагонів є те, що вони складаються з однорідних за соціальним, віковим та інтелектуальним типом людей. Окрім того, фактично ніхто не проводить навчання з агітаторами, і тому ніхто не знає, а чи вміють агітатори переконувати виборців. Перш ніж випускати агітаторів на «польові роботи», люди, відповідальні за них, мають провести співбесіди з ними і розподілити групи так, щоб агітатори нормально сприймалися усіма категоріми населення.

Вибірковість агітації

Ідеальна передвобирча ситуація — це коли кандидат або його агітатори охоплюють своєю агітацією всіх виборців. Багато хто з кандидатів, особливо з появою передвиборчих партійних списків, почав пропагувати так звану ідею «об’єднання голосів». Суть цього явища на перший погляд дуже проста і начебто ефективна: збирається кілька депутатів-мажоритарників, які добре працюють в себе в округах і мають там стабільні і високі рейтинги. Вони об’єднуються в певну політичну силу і вважають, що всі виборці, які голосували за них як за мажоритарників, проголосують за них і як за партійних функціонерів. Через це з цим кандидати, щоб зекономити кошти, вважають, що основний агітаційний акцент слід змістити на свої округи («пригодовані території»), а інші голоси можна добрати з мінімальними зусиллями в інших районах (відбуваються прості підрахунки, скільки партія набере в мажоритарних округах кандидатів, що домовилися між собою, а потім вирішується скільки голосів ще потрібно набрати, аби пройти виборчий бар’єр). Однак, мажоритарні голоси частіш за все механічно не об’єднуються, і помилково було б працювати під час виборчих кампаній простою функцією додавання.

Вище вже наводився в іншому контексті приклад виборів партії «Єдність» Олександра Омельченка в Києві. Кияни голосували за Омельченка як за мера, але за його партію не голосували. Подібна ситуація була і у Львові, коли головою міста був обраний представник Блоку Юлії Тимошенко Любомир Буняк, який переміг свого головного опонента, представника «Нашої України» Василя Куйбіду. Натомість до міськради пройшли переважно представники блоку «Наша Україна», а від БЮТ до Львівської міської ради пройшов всього один депутат — керівник обласного осередка БЮТ. Напевно найбільш парадоксальним прикладом може бути голосування в одному з найглухіших районних центрів Львівщини. У місті Турка в 2002 році обрали мером представника комуністичної партії, тоді як вся міська рада складалася з представників «Нашої України».

Про перетікання голосів від мажоритарних до пропорційних округів, або ж про перенесення електорату міського голови на всю партію можна говорити лише після повного глибокого соціологічного аналізу конкретної ситуації. Ніяких простих математичних дій додавання чи віднімання в цьому контексті просто не може існувати. Електоральні сподівання виборців щодо депутатів сільської, районної, міської рад та відповідно голів цих рад частіш за все абсолютно різні, а це значить, що й причини вибору того чи іншого кандидата будуть різними.

Агітаційний «месидж» кандидата

Однією з головних проблем кандидатів є те, що вони або переоцінюють, або ж недооцінюють рівень виборців. В першому випадку кандидати у своїх промовах, листівках, агітматеріалах хочуть донести всю свою передвиборчу програму і тому прагнуть максимально навантажити виборця своїм баченням майбутнього регіону. Натомість у іншому випадку вся передвиборча агітація може зводитись до кількох пунктів, серед яких кандидат вибирає один головний і на ньому будує всю кампанію.

І перший і другий шляхи є правильними лише частково. Справа в тому, що в середньому лише 25% населення потребують деталізованих програм. При цьому всім іншим такі програми здебільшого не потрібні. В той же час будувати всю кампанію на одному, навіть найкращому й ідеальному гаслі неправильно й неефективно, тому що населення чекає відповіді щонайменше на кілька глобальних проблем. Найефективніше мати деталізовану програму, яку кожен бажаючий міг би взяти в агітаційних наметах, прочитати в спеціальних газетних випусках, і т.д., і водночас основний іноформаційний удар будувати на кількох головних проблемах, які б логічно випливали одна з іншої і вибудовувалися в єдиній більш-менш універсальній тональності.

Після виборів-2002 серед головних причин відносної поразки блоку «За єдину Україну» аналітики відзначали розхристаність кампанії. Кілька різних штабів будували свою передвиборчу тактику на різних принципах і тому головний месидж кампаніі був абсолютно розмитим. На президентських виборах-2004 Анатолій Кінах запропонував по суті один месидж, згідно з яким він є «третьою силою». При цьому виборці так і не змогли зрозуміти, чому він третя сила і чому саме за нього потрібно голосувати.

У мовознавстві існує закон так званого «кроку мозку». Згідно з цим законом будь-яке слово можна зв’язати з іншим словом за сім плюс-мінус два слова. Тобто будь-яке слово можна зв’язати з іншим за 5—9 слів. Ці цифри є визначальними не лише при зв’язуванні слів, а й при сприйнятті тих чи інших речей. Іншими словами нормальна людина нормально може сприйняти 5—9 месиджів. Безумовно запропонувати виборцям відразу 9 месиджів за виборчу кампанію було б неймовірно обтяжливо і неправильно.Водночас пропонувати виборцю менше 5 головних постулатів теж нераціонально. Найефективніше підготувати 5 головних тез (підкріплених гаслами), які б стали основою всієї виборчої кампанії. А навколо них вже можна було б надбудовувати детальні програми, які читала б та невелика частина населення, яка потребує пояснень.

Крім того, будуючи виборчу кампанію, кандидати часто забувають про нагадування. Справа в тому, що згідно з законами функціонування пам’яті після прослуханої лекції людина вже через 3 години забуває до 25% сказаного, а за добу ця цифра досягає 75%. Те саме відбувається і з виборцем. Без нагадування головних месиджів кампанії людина не запам’ятає нічого. Поза тим, нагадування несе ще одну важливу змістовну функцію — повторення месиджів призводить до того, що людина починає вірити в наміри кандидата.

Олексій Кошель

Як створити ефективну медіа-систему для перемоги кандидата на місцевих виборах

Як налагодити ефективну роботу медіа-відділу штабу та побудувати ефективний механізм співпраці зі ЗМІ

Як створити і зробити популярною газету

Як створити вдалий інформаційний привід для медіа

Іще з радянських часів у переважної більшості наших громадян ставлення до виборів збереглося як до формально-ритуального процесу. Безальтернативна основа. Буфет на виборчій дільниці. 99,9% голосів «за». Усі без винятку знають наперед прізвища переможців. Засоби масової інформації виконують роль додатка до ідеологічної машини. Одним словом усі складові кошмарного сну сучасного політтехнолога.

Десятиліття подібної практики за силою інерції дається взнаки й сьогодні. Й значною мірою це стосується спрощеного сприйняття ролі мас-медіа під час місцевих виборів. Особистий досвід участі у виборчих кампаніях різного рівня показує, що часто на місцевих виборах використання мас-медійних ресурсів обмежується, як правило, такими діями: «купити максимум газетної площі та ефірного часу», «розмістити максимум фото, роликів, вдячних «відгуків трудящих». Таке спрощене сприйняття, недооцінка складності механізмів сучасної української медіасистеми може негативно позначитися на результатах виборчої кампанії.

Зарубіжний виборчий досвід показує, що фактично увесь спектр виборчих технологій, моделі організації й проведення виборів використовуються, або використовувалися раніше в інших країнах. Для кращого розуміння природи типових помилок як виборчих кампаній в цілому так і їх медійних складових, варто розглянути три головних моделі організації й ведення виборчих кампаній.

Командна модель

Появу командної моделі відносимо до початку ХІХ століття, коли під час організації й проведення президентської виборчої кампанії кандидат знаходився у повній залежності від лідерів партії, котра висувала його кандидатуру, а роль засобів масової інформації зводилася до мінімуму. Однією із характерних особливостей такого типу кампанії є перевага технології підкупу голосів над методами впливу на виборців за допомогою преси. Із часом, при зростанні ролі преси в суспільстві, появою та розвитком радіомовлення, у виборчих кампаніях зростає роль консультантів в області PR та медіа-фахівців.

Комерційна модель

Головною ідеєю цієї моделі є пропонувати виборцям кандидата за допомогою тих самих методів, які використовуються при просуванні на ринок товарів чи послуг за допомогою комерційної реклами. Початок переходу до нової моделі ведення виборів відбувся у 20-х роках, коли радіо стало впливовим ЗМІ й надавало можливість кандидатам впливати на широкий загал виборців. Повністю комерційна модель була сформована у 50-60-х роках, на початку епохи телебачення. Телевізійні новини та ролики політичної реклами стала основним фактором впливу на позицію виборців.

Історія «телевиборів» бере свій початок у 1960 р., коли маловідомий сенатор Джон Кенеді за допомогою нового мас-медіа (телебачення) переміг у дебатах Річарда Ніксона. Америка побачила молодого й енергійного політика нової генерації, який виглядав значно переконливіше за свого опонента. Перемога в теледебатах автоматично привела до перемоги на виборах.

Хто панує на телеекранах, той перемагає на виборах. Із огляду на те, що переваги аудиторії знаходяться на боці телебачення, а українці перетворилися із «читаючої нації» на «націю телеглядачів» це правило набуває особливої актуальності.

Цифрова модель

Поява цифрової моделі збігалася з технологічною революцією 80-х — початку 90-х років. Розвиток нових комунікативних технологій, дозволяє як журналістам так і політикам не залежати від відстаней і працювати в режимі реального часу. Такі технології активно використовуються не лише для ведення агітаційних кампаній, але й для організації виборчого процесу. Так, до прикладу, для активізації молоді до участі у виборах у Великобританії їм налається можливість взяти участь у голосуванні шляхом надсилання SMS повідомлення. А голосування за допомогою використання мережі Інтернет стає практикою для жителів США та багатьох європейських країн.

Вперше практика активного використання мобільного зв’язку у виборчій кампанії спостерігалася під час останніх виборів міського голови м. Хмельницький. Так, маючи вплив оператора мобільного зв’язку, команда одного з кандидатів централізовано розіслала SMS-повідомлення, зміст якого зводився до наступного: «кандидат Х знімає свою кандидатуру на користь кандидата Y».

Це була примітивна і нерезультативна спроба розв’язати суперечку між двома учасниками виборчого процесу. Однак уже за кілька років під час президентської виборчої кампанії 2004 року ми мали можливість спостерігати активне використання засобів мобільного зв’язку. «Ющенко — так, Янукович — м..ак», «З нами Бог», іншими повідомленнями та римованими стрічками активно обмінювалися між собою абоненти мобільного зв’язку.

У 1997 році Джоді Вільямс отримала Нобелівську премію миру за свій вклад у кампанію щодо заборони протипіхотних мін. Їй вдалося долучити до участі в кампанії понад 1000 різноманітних організацій із 55 країн світу. Коли її запитали, як їй вдалося об’єднати таку велику кількість різноманітних організацій, вона відповіла: «Із допомогою e-mail». Цей приклад наочно ілюструє ефективність нового інструменту обміну інформацією.

Використання елементів цифрової моделі у веденні виборчих кампаній в Україні ми маємо можливість спостерігати під час проведення загальнонаціональних виборів та окремих місцевих кампаніях, насамперед у містах з великою кількістю населення.

Українська виборча історія останніх років вказує, що в організації виборчого процесу застосовуються елементи різних виборчих моделей. Така тенденція збережеться й під час місцевих виборів 2006 року. У наступних розділах ми розглянемо механізми роботи на виборах у медійній сфері, котрі характерні для різних типів моделей ведення виборчих кампаній.

Результативне використання механізмів роботи передбачає залучення всього спектру наявних медіа-ресурсів у регіоні, а саме:

наявні друковані ЗМІ;

власні друковані видання та безкоштовні спецвипуски, розраховані на окремі електоральні групи;

друковані ЗМІ (газети, вісники, бюлетені, журнали), котрі спрямовані на специфічні електоральні групи;

місцеве телебачення; новинні й рекламні блоки загальноукраїнських телеканалів, котрі транслюється тільки в регіоні;

FM радіо та традиційне «проводове» радіо;

специфічні носії інформації, котрі не мають відношення до традиційних медіа.

Як налагодити ефективну роботу медіа-відділу штабу та побудувати ефективний механізм співпраці зі ЗМІ

Однією із головних колізій які виникають в роботі виборчих штабів на місцевому рівні є відсутність належного рівня роботи відділу чи уповноважених осіб по роботі із засобами масової інформації.

Відсутність медійного плану кампанії, календарного плану розміщення матеріалів у ЗМІ, плану інформаційних приводів є типовою картиною у переважній більшості виборчих штабів. Наявність подібних матеріалів у жодному разі не призведе до зайвої бюрократизації штабу (як вважають окремі бійці виборчого фронту), вони дозволять побудувати планомірну й структуризовану систему роботи з мас-медіа. Й не забути про існування на території округу заводської чи університетської газети, дитячого чи розважального видання, які часто можуть мати значно більший наклад і вплив, аніж традиційні видання.

У практичній роботі я ніколи не зустрічав жодного прикладу, щоб медіа-відділ штабу запланував розміщення рекламних матеріалів, до прикладу, в ринкових радіоінформаторах. При тому, що у багатьох регіонах при символічних накладах місцевих газет і часто відсутності FM радіо гарантована аудиторія у кілька тисяч слухачів ринкового радіо може бути досить значною. Не кажучи про те, що аудиторії радіоінформаторів Калинівського ринку в Чернівцях чи так званого 7-го кілометру в Одесі могли б позаздрити навіть окремі короткохвильові радіостанції.

Наведений приклад є лише однією з багатьох можливостей використання альтернативних механізмів донесення інформації до виборців.

Для забезпечення ефективної роботи медіа-відділу штабу необхідно чітко визначити його обов’язки та систему підпорядкування. Практика організації роботи виборчих штабів показує, що більшості випадків обов’язки керівника відділу здійснює прес-секретар. Існує хибна думка, що прес-секретар повинен обов’язково бути журналістом. Журналістський досвід не завадить такому працівникові, однак на першому місці повинні бути такі риси як організаційні здібності та комунікабельність. Й головним принципом його діяльності має стати прагнення побудови роботи зі ЗМІ на основах довіри, а не протидії.

Визначаючи обов’язки медіа-відділу штабу, необхідно врахувати такі головні напрями:

розробка і контроль за реалізацією медіа-плану кампанії;

підготовка виступів, промов, інтерв’ю кандидата;

підготовка новин та аналітичних матеріалів про кандидата для розміщення в ЗМІ;

формування системи розміщення платної реклами кандидата в ЗМІ;

підготовка спецвипусків газет на підтримку кандидата;

розробка агітаційних плакатів, листівок, роликів;

розробка «інформаційних приводів» та PR-акцій кандидата;

підготовка кандидата до прямих ефірів та дебатів;

формування прес-досьє;

підготовка висловлювань про кандидата відомих особистостей та звичайних жителів регіону;

розробка концепції та замовлення аудіо-, відеороликів, фільму про кандидата;

вироблення стратегії та контроль розміщення рекламної продукції в ЗМІ;

консультації що виготовлення наочної агітації (листівок, плакатів, «білл-бордів»);

написання заяв, звернень, відкритих листів від імені кандидата;

консультації щодо використання інформаційних приводів.

Кількісний склад працівників медіа-відділу на місцевих виборах як правило становить 3-4 працівники. Однак ця цифра є умовною й залежить від запланованої діяльності та наявних фінансових ресурсів. Однією з головних болючих точок у роботі медіа-відділів на місцевому рівні є брак кадрів в останній період виборчої кампанії. І ситуація, за якої матеріали для спецвипусків газети, заяви чи інтерв’ю з кандидатом пишуть польові працівники, для яких це є першими спробами в журналістиці є типовою. Це ж звичайно не тільки впливає на якість роботи, але й може призвести до суттєвих помилок, яка позначаються на результатах виборів.

До обов’язків прес-секретаря, окрім загального керівництва відділом, відносимо налагодження та підтримку взаємозв’язку з видавцями, журналістами та редакторами. На місцевих виборах підтримання стабільних довірливих стосунків часто є основним фактором який унеможливлює неналежне висвітлення події про кандидата чи навіть появу компрометуючих матеріалів.

Серед інших завдань прес-секретаря також відзначаємо необхідність проведення заходів, які зможуть журналістам краще зрозуміти позицію кандидата чи партії. Як правило команди кандидатів уникають проведення такої діяльності. Однак, до прикладу, проведення футбольного матчу у форматі «журналісти проти партії або команди кандидата» чи проведення акції під умовною назвою «рибна юшка на дачі кандидата» можуть сприяти не тільки налагодженню дружніх стосунків із журналістами, але й появі позитивних відгуків із середовища читачів і глядачів. Наявність браку інформації щодо приватного боку життя політиків за радянських часів й, частково, за останні роки в Україні, призводить до підвищеного інтересу виборців до цієї тематики. І тому матеріал під умовною назвою «Як кандидат познайомився із своєю дружиною» може бути значно цікавішим для читачів, аніж один із блоків його передвиборної програми.

Як створити і зробити популярною газету

На відміну від телебачення і радіо, які подають інформацію після натиснення на кнопку пульта, за газету читач повинен заплатити певну суму коштів. Це є важливим фактором, котрий визначає особливу роль друкованих ЗМІ у виборчих кампаніях. Купівля газети є свідомим вчинком виборця, який готовий заплатити за новини свої кошти і відповідно залишає за собою право вибору — якому друкованому ЗМІ віддати перевагу. Внаслідок цього рівень сприйняття читачем інформації є значно вищим аніж у глядача чи слухача.

Практика повного контролю за діяльністю друкованих ЗМІ, використання їх як рупора своїх кампанії і як головного засобу протидії конкурентам завжди мали місце у виборах на пострадянському просторі. А наявність своєї безкоштовної газети чи видання кількох спецвипусків стало обов’язковим атрибутом виборчої кампанії й кожен кандидат вважає за потрібне мати своє видання.

Вже наприкінці 2005 року поштові скриньки виборців почнуть заповнюватися безкоштовними газетами на підтримку партій та кандидатів. Звичайно, при дотриманні необхідних правил при виданні й поширенні таких видань ця технологія може бути надзвичайно ефективною. На її користь можна віднести також і відносну дешевизну (до прикладу, собівартість чотиристорінкової газети формату А3 може нічим не відрізнятися від вартості звичайної листівки). Однак понад 90% проаналізованих впродовж останніх років видань такого плану мають надзвичайно низьку ефективність, а підхід у написанні та розміщенні матеріалів, зовнішнє оформлення видань за своїм характером нагадує типові рекламні листки.

Однією із типових помилок безкоштовних видань є відсутність творчого підходу в написанні матеріалів і надшвидкі темпи їх виготовлення, стовідсоткова політична заангажованість та суцільна агітація за «свого» кандидата. Усі матеріали, які за своєю формою і змістом повинні належати до категорії сенсаційних зводяться до банальних висновків «в усьому винен суперник кандидата».

Виготовлення ефективного друкованого видання на підтримку кандидата вимагає від медіа-відділу спланованої роботи на всіх етапах (від розробки назви до поширення).

Назва видання

Відповідність назви видання на підтримку кандидата із концепцією виборчої кампанії чи характерними особливостями округу є важливим елементом ефективності друкованого продукту. У містах із відомим історичним минулим до вдалих варіантів назв видань можна віднести «Ратуша», «Магістрат». Великий позитив привносить надає назва «Добрий день».

Серед прикладів відсутності спільного бачення стратегії діяльності у середовищі штабу можна віднести приклад газети «Україна і світ сьогодні», видання Народно-демократичної партії. За час видання газети при зовнішньому оформленні видання акцент робився як на назві «Україна і світ» так і на назві «Україна сьогодні» що не сприяє пізнаваності видання серед читачів.

Дозоване подання інформації
про кандидата

Загальна кількість інформації про кандидата (включно із інформацією, поданої про нього від третіх осіб) не повинна перевищувати 20% газетної площі. Переобтяження газетної площі (це ж стосується теле чи радіоефіру) може призвести до негативного сприйняття інформації чи-
тачами.

Прикладом коли, журналісти переобтяжують видання рекламними матеріалами, можуть слугувати окремі заголовки інтернет-видання «Форум» за період травня 2004 р.: «Янукович побував в епіцентрі вибуху»; «Янукович проти раку»; «Янукович забезпечить пенсіями депортованих громадян». Така сама «якість» матеріалів спрямованих проти конкурента. Подаємо зразок заголовку: «Активісти «Нашої України замішані у звірячому вбивстві?».

Зовнішнє оформлення видання

Типовим недоліком при розробці виборчих медіа-продуктів є недостатня увага до зовнішнього оформлення та його відповідності вподобанням виборців. На стадії підготовки видань здебільшого проявляються дві крайнощі:

зловживання комп’ютерними можливостями при оформленні видання, що проявляється у великій кількості шрифтів тексту та заголовків, фонової частини, зайвих графічних елементів. Такий підхід робить видання схожим на так звані «жовті газети», що суттєво знижує рівень довіри читачів до викладеної інформації.

сірий, «любительський» рівень зовнішнього оформлення, що не підсилює змістовне наповнення й не вирізняє видання від традиційних місцевих ЗМІ.

Серед обов’язкових правил при підготовці безкоштовного видання чи спецвипуску варто відзначити простоту в поліграфічному виконанні. Усі прояви високої вартості видання (глянцевий папір, високоякісний друк у порівнянні з місцевими газетами тощо) можуть провокувати читачів і викликати думки на зразок: «звідки у кандидата кошти на дорогі видання»; «краще б замість дорогих газет надали допомогу школам лікарням і т.д.». Також при оформленні варто враховувати вподобання електорату. До прикладу, у регіоні з домінуючим сільським електоратом, який під час попередньої кампанії підтримував кандидата від компартії, варто використовувати традиційний радянський стиль в оформленні газет й простоту виконання.

Безкоштовну газету можна і потрібно зробити конкурентною за якістю інформації із «нормальними» газетами. Й лише у цьому випадку її видання може добавити відсотки кандидату в день голосування.

Як створити вдалий інформаційний привід для медіа

«Можна стільки завгодно теоретизувати, однак у реальному житті інформаційним приводом є те, що таким вважає редактор». Ці слова одного із західних журналістів повинні стати правилом у роботі команди кандидата на місцевих виборах. Ситуація, за якої кандидата має повний контроль над ЗМІ, а роботу журналістів підмінює медіа-відділ штабу є швидше винятком із правил і навряд чи буде мати місце під час місцевих виборів 2006 року. При формуванні загального плану кампанії, плануванні PR-заходів та заходів для ЗМІ на місцевих виборах потрібно враховувати логіку та специфіку місцевих ЗМІ.

Навряд чи можна буде вважати вдалим захід кандидата, запланований на п’ятницю, у той час коли більшість місцевих газет виходять друком у середу («прив’язування» часу виходу місцевих газет до виходу програми телепередач переважає на сьогодні у більшості регіональних тижневиків). Або прес-конференцію, заплановану на ранок понеділка, коли у більшості регіональних ЗМІ проводиться планування роботи.

Для створення вдалого інформаційного приводу команда кандидата повинна керуватися логікою редакторів і надавати подіям таких ознак, які цікавлять журналістів. Серед подій, котрі викликають підвищене зацікавлення мас-медіа, відзначаємо:

події, які здатні змінити передвиборний розклад сил;

події, які мають ознаки конфлікту (не побутове значення цього слова);

події, які мають ознаки сенсаційності чи несподіванки;

події-курйози.

При відсутності під час проведення передвиборного заходу зазначених ознак — команда кандидата не може розраховувати більше ніж на згадку в газеті. Водночас незначні елементи технологічного впливу можуть привести до стрімкого зростання рейтингу кандидата чи партії.

Імовірно, що не одне покоління киян згадуватиме «стійку» на голові, яку виконав під час прес-конференції кандидат на посаду міського голови м. Києва Олександр Омельченко.

Результатом цього заходу була не тільки нейтралізація спекуляцій щодо віку, стану здоров’я кандидата, а й формування нового кола прихильників кандидата.

Практика організації виборчого процесу на місцевих виборах дає підстави виокремити кілька різновидів подій, котрі не можна віднести до інформаційних приводів. Серед них ми відзначаємо:

повідомлення про наміри до початку їх втілення. Інформація такого плану завжди асоціюється у журналістів і, відповідно, у їхньої аудиторії, із «вічними обіцянками», що не сприяє фёормуванню позитивного іміджу кандидата чи партії;

календарні заходи. Ювілеї чи інших календарні заходи «під вибори», як правило, ототожнюються електоратом із «штучними» заходами і «передвиборне шоу».

Останні роки виборчої історії України свідчать про зростання ролі технологічних факторів, котрі притаманні цифровій моделі ведення виборчих кампаній. Відсутність структур державної машини, котра може домінуючий вплив на характер виборів підтверджує зростанні ролі нових інформаційних технологій. Відомий американський футуролог Олвін Тоффлер у своїй праці «Третя хвиля» характеризує нову епоху в житті суспільства як інформаційну. При якій речі коштують все менше, а інформаційні знаки, символи — все більше.

На сьогодні немає підстав розглядати найближчі виборчі кампанії в Україні під цим кутом зору. Однак беззаперечно можна стверджувати, що переможцями місцевих виборів 2006 року будуть розробники найбільш якісних моделей інформаційного впливу на виборців.

Андрій Дуда

Як побудувати систему юридичного захисту і нападу на місцевих виборах

Як побудувати механізм роботи юридичного підрозділу штабу

Як використовувати технології юридичного нападу

Як ефективно провести підготовку спостерігачів та членів виборчих комісій

Як свідчить досвід останніх виборчих кампаній, в Україні спостерігається посилення ролі юридичного забезпечення виборчої кампанії. Причиною цього можна назвати складність юридичних процедур при провадженні виборчого процесу та зростання ролі судів у вирішенні виборчих спорів.

Юридичне забезпечення покликане виконувати такі функції:

1) консультативну;

2) аналітичну;

3) методично-забепечувальну;

4) моніторингово-облікову;

5) навчальну.

На нашу думку, ефективність юридичного супроводу великою мірою залежить від інституційного забезпечення кампанії. Найоптимальнішим на сьогодні є створення при виборчих штабах місцевих партій-суб’єктів виборчого процесу та кандидатів на відповідні посади функціонально-організаційних підрозділів, які б професійно здійснювали юридичний супровід кампанії. Чисельність такого підрозділу (департаменту, служби, управління) може коливатися від
3 до 7 осіб. Організаційно-правовим режимом взаємовідносин юридичного підрозділу стосовно керівника кампанії є підзвітність і підконтрольність.

Функціонально юридичний супровід виборчої кампанії реалізується на кількох стадіях виборчого процесу:

1) формування виборчих комісій;

2) висування та реєстрація кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови;

3) проведення передвиборної агітації;

4) голосування (повторне голосування);

5) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів місцевих виборів. За напрямами діяльності роботу юридичних підрозділів можемо поділити на юридичне забезпечення реалізації окремих виборчих процедур, юридичний захист та юридичний напад.

До функціональних операцій, які мають виконувати юридичні підрозділи можемо віднести:

Формування бази правових документів, що врегульовують реалізацію виборчих процедур на місцевому рівні;

Підготовка документів при висуванні та реєстрації кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови;

Підготовка документів при висуванні та поданні кандидатур членів виборчих комісій;

Підготовка та реєстрація спостерігачів;

Організація навчання та методичне забезпечення навчального процесу членів виборчих комісій від відповідної політичної сили та спостерігачів;

Участь у підготовці та правова експертиза програми партії (блоку) чи кандидата-замовника, їх PR-заходів, виборчих виступів тощо;

Аналіз програм конкурентних партій (блоків) і кандидатів та підготовка рекомендацій щодо змістовної частини виборчої кампанії;

Відстеження і правова експертиза ведення виборчої кампанії конкурентними партіями (блоками) та кандидатами, у тому числі правил агітації, використання виборчого фонду тощо;

Консультування при фіксації порушень виборчого законодавства конкурентними групами;

Підготовка скарг у відповідні виборчі комісії та суди у випадку порушення конкурентними партіями (блоками) та кандидатами виборчого законодавства; робота з анулювання реєстрації конкурентних кандидатів;

Юридичний супровід у судах;

Юридичного забезпечення у день голосування: навчання, консультування мобільних груп, «гаряча лінія» з виборцями тощо.

Юридичний захист здійснюється у випадку агресивного ведення кампанії конкурентами. Відповідно, юридичний підрозділ виконує завдання з підготовки матеріалів до суду, підготовки зустрічних позовів тощо.

Роль юридичних служб набуває особливої ваги при реалізації стратегії юридичного нападу. Дана стратегія ґрунтується на нормах законодавства щодо можливості зняття конкурента з реєстрації. У фінансовому плані дана юридична технологія є як дешевою, так і ефективною. Відповідно до ч.1 ст.48 передбачене досить широке коло підстав зняття з реєстрації того чи іншого кандидата.

Технологія юридичного нападу

Серед інших виділимо такі пункти, на основі яких може реалізуватись технологія юридичного нападу (п.6-10, ч.1, ст.48 Закону України «Про вибори депутатів АРК, місцевих рад, сільських, селищних, міських голів»):

1) встановлення у судовому порядку факту підкупу виборців кандидатом у депутати, кандидатом на посаду сільського, селищного, міського голови, а так само на його прохання або за його дорученням — іншими особами;

2) встановлення у судовому порядку, що підприємство, установа, організація, засновником, власником або членом керівного органу якої є кандидат у депутати, кандидат на посаду сільського, селищного, міського голови, під час виборчого процесу надавала виборцям гроші чи безоплатно або на пільгових умовах товари, послуги, цінні папери, кредити, лотереї, інші матеріальні цінності;

3) встановлення судом, що кандидат у депутати, кандидат на посаду сільського, селищного, міського голови, який займає посади, у тому числі за сумісництвом, в органах державної влади чи в органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах, організаціях, у військових частинах (формуваннях), утворених відповідно до законів України, залучає або використовує для проведення передвиборної агітації підлеглих йому осіб, службовий транспорт, зв’язок, устаткування, приміщення, інші об’єкти та ресурси за місцем роботи;

4) встановлення у судовому порядку, що кандидат у депутати, кандидат на посаду сільського, селищного, міського голови крім коштів свого виборчого фонду використовував при фінансуванні передвиборної агітації інші кошти;

5) витрати кандидатом у депутати, кандидатом на посаду сільського, селищного, міського голови коштів у розмірі, більшому від установленої цим Законом граничної суми витрат виборчого фонду.

Тобто, об’єктом особливої уваги юридичних служб можуть стати дотримання правил виборчої агітації суб’єктами виборчого процесу, службова діяльність кандидатів, підкуп виборців. Зауважимо, що юридичні підрозділи можуть вести свою роботу не лише у напрямку викриття зловживання владою, посадовими повноваженнями, майновим статусом того чи іншого кандидата у депутати чи міські, сільські, селищні голови. Чинне законодавство дозволяє ефективно впливати і на інших осіб, чию причетність до виборчої кампанії того чи іншого кандидата довести є досить складно (особливо, це стосується службових осіб). У такому випадку юридичний підрозділ може здійснювати юридичний напад через звернення у правоохоронні органи з метою порушення кримінальних справ проти порушників виборчого законодавства. Правова база для цього є достатньою. Так, відповідно до статті 157 Кримінального кодексу України, «Перешкоджання здійсненню виборчого права» передбачено, що перешкоджання насильством, обманом, погрозами, підкупом або іншим чином членом виборчої комісії вільному здійсненню громадянином права обирати і бути обраним Президентом України, вести передвиборну агітацію — карається позбавленням волі на строк від 3 до 5 років, а у випадку, якщо ці діяння вплинули на результати голосування або виборів, — караються позбавленням волі на строк від 7 до 12 років. Оскільки перелік дій, перерахований у диспозиції статті 157 ККУ є невичерпним, фактично будь-яка дія може бути оскаржена і по ній порушена кримінальна справа. Важливою є і інша стаття Кримінального кодексу щодо покарання за підлог виборчих документів. Відповідно до статті 158 Кримінального кодексу України, підлог, тобто виготовлення виборчого документа невстановленого зразка чи виготовлення у спосіб, не передбачений законом, внесення до виборчого документа завідомо неправдивих відомостей або будь-яка інша його підробка, а так само використання завідомо підробленого виборчого документа чи виготовленого у спосіб, не передбачений законом, вчинені членом виборчої комісії, а так само завідомо неправильний підрахунок голосів або завідомо неправильне встановлення чи оголошення результатів виборів — караються позбавленням волі на строк від 5 до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. Навіть, якщо порушення кримінальних справ по факту вчинення злочинів передбачених ст.ст. 157, 158 не буде результативним з позиції притягнення до кримінальної відповідальності окремих осіб, правова робота у цьому напрямі може мати серйозний психологічний (використовуватися у веденні виборчої кампанії) та матеріально-фінансовий ефект ( припинення фінансування кампанії з певних джерел).

Службові як об’єкти юридичного нападу

З метою нейтралізації діяльності адмінресурсу можна використовувати об’єктом юридичного нападу службових осіб. Кримінальна відповідальність посадових (службових) осіб визначається у розділі XVII Кримінального Кодексу «Злочини у сфері службової діяльності» (статті 364-370). Серед них відзначимо: 1) зловживання владою або службовим становищем; 2) перевищення влади або службових повноважень; 3) службове підроблення; 4) службова недбалість; 5) одержання хабара. При тому коло службових осіб, окреслене у Кримінальному кодексі, є досить широке. Це не лише державні службовці, службовці місцевого самоврядування, а й особи, які «обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням». Тобто керівники агрофірм, підприємств зараховуються до цього переліку і несуть службову відповідальність.

Юридичний напад може здійснюватися, як правило, з боку суб’єктів виборчого процесу — кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови, місцевих організацій партій (блоків), які висунули кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови. Проте, положення статті 12 Закону про те, що суб’єктами виборчого процесу є громадяни України, які мають право голосу на місцевих виборах, дозволяє вести юридичну діяльність відповідним юридичним службам відносно самостійно, не залучаючи кандидатів. Особливо, це актуальне в період виборчої агітації.

Підготовка спостерігачів

Особлива увага виборчих штабів має бути звернута на підготовку членів виборчих комісій та спостерігачів. І тут також важливу роль можуть відіграти відповідні юридичні підрозділи. Скажімо, спостерігачі на виборчих дільницях є «оком і вухом» кандидатів, вони мають право робити фото, кінозйомки, аудіо- та відеозаписи, бути присутніми при видачі виборчих бюлетенів членам дільничної виборчої комісії для організації голосування виборців за межами приміщення для голосування та при проведенні такого голосування, бути присутнім, на засіданнях дільничних та територіальних виборчих комісій, у тому числі під час підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці, встановлення територіальною виборчою комісією підсумків голосування та результатів місцевих виборів. Офіційні спостерігачі мають право отримувати копію протоколу відповідної виборчої комісії про результати підрахунку голосів на виборчій дільниці, копію протоколу про підсумки голосування у відповідному окрузі відразу після його підписання. А найголовніше — спостерігачі мають право складати акти про порушення виборчого законодавства і оскаржувати дії (бездіяльність) членів виборчих комісій, службових осіб тощо. Спостерігачі разом з членами виборчих комісій є дуже сильною ланкою у судовому захисті інтересів того чи іншого кандидата чи партії (блоку) — суб’єкта виборчого процесу.

Робота юридичних підрозділів штабів має мати обов’язкове матеріально-фінансове забезпечення, у тому числі оснащення технічними засобами — відеокамерами, аудіо-записуючою технікою тощо.

Олексій Кордун

Як провести PR-кампанію на місцевому рівні. Деякі рекомендації

Як провести планування і підготовку PR-кампанії

Як визначити цільову групу кампанії

Як досягнути результатів PR-кампанії

Що таке політичний PR?

Досить часто політичний PR ототожнюється з власне агітаційною і пропагандистською роботою під час виборчої кампанії.

Аналіз пропозицій агентств, які позиціонують себе як фахівці в сфері public relations, дозволяє говорити про те, що під політичним PR в Україні розуміють такі напрями:

Менеджмент виборчих кампаній.

Соціологічні й психологічні дослідження, аналіз ситуації.

Інформаційно-аналітична підтримка політиків і політичних структур.

Розробка й впровадження довгострокових іміджевих програм.

Формування програм зі створення й підтримки престижної репутації для конкретних політиків й організацій (комітетів Верховної Ради, фракцій, комісій, міністерств тощо).

Цікаво, що більшість структур, які тієї чи іншої мірою займаються PR, обов’язково пропонують свої послуги з планування і супроводження виборчих кампаній. Статистика, однак, свідчить, що їх послугами в сфері політичних технологій практично ніхто не користується. І в даному разі зовсім не йдеться про низький рівень професіоналізму таких агенцій. Просто у сучасних умовах малоефективними виявилися традиційні рекламні технології, які застосовувалися виборчих кампаніях.

Зараз під поняттям PR (від англ. public relations — «зв’язки» з громадськістю) розуміється надзвичайно широкий спектр технологій, методик та процесів роботи з репутацією і її похідними (внутрішня атмосфера в колективі, кризи, розповсюдження в суспільстві нових ідей і технологій і т.п.).

Тому під політичним PR варто розуміти ту частину теорії і практики управління інформаційними потоками у репутаційній (іміджевій) сфері, що здійснюється фахівцями, які мають спеціальні знання з політичної науки, політичних комунікацій та польовий досвід проведення таких кампаній.

Політичний PR є тонким інструментом «доведення», «шліфування» основної роботи, яка здійснюється через політичну агітацію та рекламу.

Відмінності між інформаційною (PR) і пропагандистською кампанією полягають, насамперед у інтенсивності дії та наявності чи відсутності механізмів зворотного зв’язку.

Особливості місцевих PR-кампаній

На загал, політична PR-кампанія на місцевому рівні в основі своїй мало чим відрізняється від подібних кампаній у неполітичній сфері (продажі, підтримання іміджу комерційних підприємств). Але універсальні, на загал, технології спрацьовують лише в разі врахування специфіки кожного регіону, кожного округу та унікальності ситуації.

Так, специфіка місцевої PR-кампанії визначається кількістю представників цільової аудиторії, її психографічними характеристиками, географічними та демографічними особливостями місцевості; конкретними проблемами.

Результат кампанії залежить від врахування цілої низки важливих чинників, а саме:

1) ретельного вивчення історичних, політико-географічних параметрів виборчого округу;

2) врахування соціально-демографічних параметрів населення;

3) вивчення політичних традицій голосування електорату на попередніх виборах;

4) знання про діяльність основних впливових в даному окрузі громадсько-політичних структур;

5) дослідження соціально-економічної структури, стану її розвитку, проблем і перспектив розвитку промисловості, сільського господарства, сфери обслуговування;

6) пошуку активних і дієвих груп підтримки в окрузі, знання про наявність впливових, авторитетних осіб — неформальних лідерів;

7) розгляд діяльності політичних партій, громадських організацій, груп тиску неформальних структур тощо.

Усе це зайвий раз свідчить про важливість інформаційно-аналітичного напрямку при плануванні інформаційної кампанії.

Визначення цільової групи кампанії

У будь-якій ситуації, яка стосується інформаційної діяльності, першим кроком є виявлення тих груп населення, яким має бути адресована наша інформація, наша діяльність. Найчастіше цих людей називають цільовою аудиторією (цільовою групою). Це та група людей з числа представників громади, на яких безпосередньо спрямована наша інформаційна кампанія.

Основні питання, які мають бути задані на цьому етапі: На кого буде спрямована кампанія? Чию поведінку необхідно змінити, щоб досягти необхідного електорального результату (підтримати або сформувати імідж)?

У контексті орієнтації на аудиторію розробка інформаційної кампанії включає:

точне виділення цільових груп;

визначення їх характеристик;

створення повідомлення, зрозумілого цим групам;

визначення того, яким чином це повідомлення буде донесене до цільової групи.

Для цього необхідно:

1. Ідентифікувати (визначити) групи, які будуть цільовими для вашої кампанії.

Структурувати представників громади можна за різними критеріями:

Вік.

Стать.

Соціальний статус.

Професія.

Громадська активність.

Потреби.

Для підвищення ефективності комунікацій можна сегментувати кожну групу на підгрупи (молоді безробітні особи, фахівці тощо).

Ці люди обов’язково пов’язані (хоч і не завжди міцно) спільним колом інтересів чи проблем, або мають інші спільні характеристики, що дозволяють їх виділити в окрему групу. Сегментація загальної аудиторії на групи відбувається за найбільш важливими критеріями, наприклад, за таким як:

1. Географічний — окреслює природні межі. Підхід визначає місце розташування людей, але є малокорисним для розуміння важливих відмінностей, що існують у цих межах.

2. Демографічний — стать, достаток, вік, родиний стан, освіта. Це характеристики, що найчастіше використовуються у дослідженнях. Вони дозволяють досить ефективно структурувати аудиторію. Але лише цих характеристик не вистачає для розробки стратегії й тактики.

3. Психографічний — психологічні особливості й спосіб життя (структурно-ситуаційний підхід). Підхід розділяє дорослих на основі їх «психологічної зрілості». Знання способу життя й цінностей є корисним, але звичайно тільки в сполученні з іншими характеристиками, які прив’язують дану групу до чого, що має відношення до конкретної ситуації.

4. Підхід з погляду займаного суспільного становища (представники влади, опозиції тощо). Цей підхід заснований на становищі, яке займають окремі особи. Людей ідентифікують по значимості їх у конкретній ситуації внаслідок ролі, що вони грають через свій вплив на дану ситуацію. Займане ними становище робить їх важливими фігурами при спробі досягти програмних цілей і завдань.

5. Членство (у партіях, професійних спілках, громадських організаціях тощо). Підхід використовує членство в організації або прийом до членів організації як атрибут, доречний у даній ситуації.

6. Підхід з погляду репутації. Визначається «поінформованість» або «впливовість» на основі сприйняття цих особистостей іншими людьми. Ці суспільні групи називають «лідерами думок» або «авторитетами».

7. Підхід з погляду суспільних груп у прийнятті рішень. Вимагає спостереження за процесом розробки рішень із метою вивчення того, хто і яку роль грає при прийнятті рішень у даній конкретній ситуації. Цей метод допомагає виявити найбільш активні суспільні групи.

2. Визначити пріоритетні для кампанії групи, тобто виявити найбільш важливі цільові групи.

Щоб визначити пріоритетні групи, ви маєте визначити:

чим і чому ця група важлива для вирішення проблеми;

якими соціальними, демографічними, психологічними й іншими особливостями характеризується дана пріоритетна група;

наскільки вона активна і як пов’язана з іншими групами.

3. Виявити ступінь поінформованості цільових груп.

Для ефективнішого донесення інформації можна розділити представників визначеної аудиторії на дві категорії:

за принципом зацікавленості — на:

а) основну групу, на яку спрямована PR-акція й заради якої вона відбувається;

б) проміжну групу, що має безпосередні контакти з основною і може надати інформацію, а також має власну думку про цю інформацію й ставлення до неї;

в) групу сприяння, що поділяє вашу зацікавленість у проведенні PR-кампанії й може надати реальну допомогу;

за принципом поінформованості й готовності голосувати:

а) латентну групу, що не має уявлення про певну політичну силу;

б) обізнану групу, що знає про неї, але не готова діяти;

в) активну групу, що готова голосувати.

Кадри вирішують усе

Етап планування кампанії є однією з найважливіших складових результативного проекту. Можна впевнено стверджувати, що вдало спланована (продумана) кампанія — вже пів-справи. Лише тоді, коли ви чітко уявляєте собі всі етапи вашої інформаційної кампанії, чітко знаєте, хто і що робить на кожному з цих етапів, яких цілей ви хочете досягти і яким чином ви дізнаєтеся, що цілей досягнуто, — лише в цьому разі ви можете бути впевненими, що розпочата вами справа буде доведена до логічного звершення, а ваша діяльність буде результативною.

Отже — досягнення результату неможливе без ретельного попереднього планування і підготовки кампанії.

Плануванням кампанії має займатися спеціальна група, що складається з зацікавлених представників громади (часто вони є активістами громадських організацій), та експертів у сфері громадянської просвіти.

Як правило, ця ж група згодом здійснює й проведенням кампанії. Тому найчастіше функції планування та проведення кампанії об’єднуються, і така група носить звичну для нас назву „організатори кампанії».

В ідеалі число учасників команди не має перевищувати числа 7±2. Така кількість дозволяє найбільш ефективно керувати, не втрачаючи контролю та контакту з кожним з членів команди.

Група має охоплювати принаймні чотири основних напрямки:

планово-організаційний (розробка детального плану, аналіз ресурсного забезпечення, складання бюджету та кошторису кампанії, контроль за її виконанням; організаційний (виконавський) супровід);

науково-дослідницький (аналіз ситуації в населеному пункті, збір інформації про проблеми, сегментація аудиторії, виділення її основних характеристик);

інструктивно-методичний (написання пам’яток та інструкцій для організаторів і виконавців);

власне інформаційний (розробка текстів ключових повідомлень).

Ефективність проведення кампанії залежить від досвіду та навичок членів цієї групи: аналізувати ситуацію; проводити дослідження, необхідні для адекватного розуміння ситуації; ставити реальні, себто досяжні цілі, які можна виміряти; обирати вдалу стратегію для досягнення цих цілей; планувати й дотримуватися плану; здійснювати постійній зворотній зв’язок і коригувати плани в разі потреби задля запланованого результату (Див. Схему 1).

Комунікаційне планування

Успіх будь-якої інформаційної (зокрема — просвітницької) кампанії залежить також від продуманості та дотримання комунікативної стратегії — спеціального плану інформаційної діяльності, розробленого організаторами.

Така стратегія повинна відповідати трьом умовам:

стратегія повинна створювати інтерес до ключової проблеми та інформувати про неї цільову групу;

вона повинна підвищувати рівень знань цільової групи;

переконувати та мотивувати людей до дій, спрямованих на вирішення проблеми (змінювати погляди, ставлення, переконання чи стереотипи).

Для визначення комунікаційної стратегії потрібно дати відповідь на три основних питання:

Хто найбільше потребує нашої інформації?

Про що необхідно проінформувати громадськість для досягнення результатів кампанії?

Які засоби масової інформації найкраще передадуть цю інформацію цільовим групам громадськості?

Стратегія комунікації містить у собі такі компоненти, як:

1. Довіра. Будь-яка інформаційна кампанія починається зі створення атмосфери довіри шляхом відображення організацією щирого прагнення служити всім зацікавленим сторонам і громадськості.

2. Контекст. Програма інформування повинна відповідати реаліям навколишнього середовища. Ефективна інформаційна кампанія вимагає адекватного соціального оточення, що у великому ступені може бути забезпечене інформаційними каналами.

3. Зміст. Повідомлення повинне мати сенс для одержувачів; воно повинне бути сумісне з їхньою системою цінностей.

4. Ясність. Повідомлення повинне бути викладене якомога простіше. Слова, що використовуються в ньому, повинні мати для одержувача той же зміст, що й для відправника.

5. Безперервність і послідовність. Інформаційна кампанія — нескінченний процес. Щоб донести до адресата якесь повідомлення, потрібне його повторення.

6. Канали. Варто використовувати вже існуючі канали інформування, які одержувачі знають і поважають.

7. Можливості аудиторії. При передачі інформації варто брати до уваги можливості аудиторії. Найбільш ефективною є така інформаційна кампанія, що потребує від одержувача мінімум зусиль.

Вибір каналу комунікації на загал залежить від врахування кількох чинників, серед яких можна назвати:

ресурси вашої кампанії;

можливості і політика ЗМІ на місцевому рівні;

особливості ситуації у даному окрузі;

довіра до певних каналів комунікації у жителів даного округу.

Оцінювання

Оцінювання — постійна й центральна частина процесу здійснення інформаційної кампанії. Оціночна інформація використовується для порівняння результатів з початковими планами й для внесення коректив у процес реалізації кампанії.

Тривалий час теорія управління, а услід за нею — рекомендації щодо PR-діяльності пропагували у підготовці інформаційних кампаній так звану „модель ПРО» (планування — реалізація — оцінювання). Саме такими бачилися етапи кожної кампанії фахівцям. Однак із зростанням ролі комунікацій у суспільстві більшість почала схилятися до більш складної, але більш ефективної моделі RACE (ДДКО). У цій формулі: R — це Research (дослідження), A — це Action (активність), C — це Communication (комунікації) и E — це Evaluation (оцінка).

Ця формула вказує на обов’язковість оцінювання не лише по завершенні проекту, але й до та під час його здійснення. Проведення попередніх досліджень та наявність зворотного зв’язку з представниками цільової аудиторії є обов’язковими умовами ефективної кампанії.

Т.О.Т.Е.

Однією з найбільш універсальних, простих і водночас найефективніших і зручних у застосуванні стратегій досягнення цілей, заснованій на зворотному зв’язку, стала модель Т.О.Т.Е. Це англійська абревіатура виразу Тест—Операція—Тест—Вихід (Exit). Вимовляється як „тоут».

При першому тесті ми визначаємо нашу мету (те, чого ми хочемо досягти) — бажаний стан якоїсь системи. При другому — де ми зараз перебуваємо, дійсний (поточний) стан системи. Операції, які ми виконуємо, спрямовані на зменшення різниці між бажаним і дійсним станом. Вихід визначає умови переходу до наступної мети або закінчення руху до мети (при збіганні бажаного і дійсного стану, по збігу певного часу, при виявленні більш бажаної мети тощо).

Питання до першого тесту: «Чого ти хочеш домогтися, коли починаєш рух до мети?», «Навіщо тобі ця мета?» Операції з’ясовуються питаннями: «Що ти для цього робиш?», «Які дії ти робиш?», «Що ти при цьому використовуєш?» Другий тест: «Як ти розумієш, що просуваєшся до мети?» Вихід: «У який момент й яким чином ти вирішуєш, що ціль уже досягнута?»

Кожен з пунктів моделі Т.О.Т.Е. містить у собі інші «тоути», якими обумовлюється їхнє виконання. Так само, кожен Т.О.Т.Е. можна вважати частиною якогось більшого, глобального «тоута».

Тест 1:

Чого ти хочеш домогтися, коли починаєш рух до мети? Навіщо тобі ця мета? Операція:

Що ти для цього робиш?, Які дії ти робиш? Що ти при цьому використовуєш?

Вихід:

«У який момент й яким чином ти вирішуєш, що ціль уже досягнута?»

Тест 2:

«Як ти розумієш, що просуваєшся до мети?»

Таким чином, кампанія починається з оцінки (попереднього дослідження), супроводжується й закінчується ім.

Наведена схема допоможе вам проводити оцінювання вашої інформаційної кампанії на всіх її етапах. Вона показує також, що досягнутий результат інформаційної кампанії — певні бажана електоральна поведінка — є лише верхівкою піраміди, в основі якої лежать серйозні дослідження, що передують будь-якій інформаційній кампанії.

Допомогти в поточній оцінці та оцінці результатів кампанії вам допоможе ця схема, яка отримала назву «кола оцінювання»:

Мету політичної кампанії можна вважати досягнутою якщо вам вдалося зрушити ставлення цільової аудиторії від набору «ворожість, упередження, апатія, незнання» в напрямку до набору «симпатія, визнання, інтерес, знання». Але все вирішує результат голосування. Він є ключовим в оцінці політичної PR-кампанії.

Ростислав Павленко

Як задіювати органи влади у веденні виборчої кампанії на місцевому рівні

Як задіювати органи влади у веденні виборчої кампанії на місцевому рівні

Як побудувати союзні, нейтральні або ворожі відносини з владою

Загальні положення

На місцевих виборах змагання відбувається за два типи посад: міських, сільських (селищних) голів і депутатів місцевих рад.

Відповідно до нового Закону («Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», 6 квітня 2004 року (далі — «Закон про місцеві вибори»)), тільки вибори міських, сільських (селищних) голів і депутатів сільських рад відбувається за мажоритарною системою відносної більшості. Депутати всіх інших рад обираються за пропорційною системою — у багатомандатному окрузі, межі якого збігаються із межами відповідного міста, району в місті, району чи області.

Таким чином, особливості, притаманні мажоритарним виборам, у 2006 році стосуватимуться виборів мерів і депутатів сільських рад; на виборах до інших рад доведеться згадувати досвід виборів за списками (1998 і 2002 років).1

На загал вважається, що вибори за списками (пропорційні) менш вразливі до адмінресурсу, підкупу і подібних маніпуляцій; буцімто головною проблемою залишається медіа кампанія (і агітація взагалі). Не применшуючи значення цих аспектів виборчої стратегії і тактики, зазначимо: на місцевих виборах влада знаходиться занадто близько до громадянина, впливає на занадто помітні проблеми (від благоустрою і підтримки чистоти до освіти і медицини), аби не спробувати використати ці важелі для підтримки своїх кандидатів — хай вони навіть йтимуть не в мажоритарних округах, а об’єднуватимуться в списки. Тим більше, що основні політичні сили цього разу намагатимуться вибудовувати певні «піраміди» — вестимуть депутатів і до Верховної Ради, і до місцевих рад, і на посади мерів. Для політичних сил — переможців перегонів-2004 стоятиме завдання втримати перемогу, для переможених — узяти реванш, для тих, хто особливо не постраждав, але і не був долучений до розподілу посад при владі — посилити власні позиції. Тому дуже вірогідно, що (а) дії основних гравців на місцевих виборах будуть частиною загальних виборчих стратегій (принаймні, так намагатимуться робити — а успіх залежатиме від організаційної спроможності, керованості структур і якості координації), і (б) влада на місцях, посадові особи виявляться активними гравцями.

Беручи до уваги таке загальнополітичне тло, розглянемо, що може робити влада на місцях, яким чином її можна задіювати і як уберегтися від її недружньої позиції.

Хто є місцевою владою? Яка її роль
на виборах?

На місцевому рівні діють декілька гравців, наділених владними повноваженнями, які цікаві в контексті виборів. Це:

 місцеві (обласні і районні) державні адміністрації, які формують і виконують відповідні бюджети, мають в області і районі усю повноту виконавчої влади і зосереджують в своїх руках найбільше ресурсів; їх безпосередній вплив, однак, зменшується і «опосередковується» на місцях; чим нижче рівень адміністративно-територіальної одиниці, тим менше безпосередньої влади у адміністрацій;

 місцеві ради і їх виконавчі комітети, на які покладено найбільше функцій щодо забезпечення виборів; на рівні населених пунктів ці ради формують і виконують власні бюджети, які, попри їх обмеженість, можуть стати важливим важелем впливу на ситуацію у населеному пункті;

 місцеві відділення центральних міністерств і відомств, зокрема силових і контролюючих структур: МВС, ДПАУ, пожежної охорони тощо; ці структури підпорядковані своєму київському керівництву, координовані головами обласних і районних державних адміністрацій; однак вони мають у руках достатньо розпорядчих повноважень, аби бути впливовим гравцем і надати підтримку або і суттєво завадити кампанії (хоча такі преференції відверто незаконні, на них доводиться зважати);

 комунальні підприємства і служби, які (принаймні до проведення рішучих реформ у цій сфері) відповідають за надання життєво необхідних послуг населенню; їх діяльність, її сильні і слабкі сторони найбільш відчутливі для громадян.

Окремо як представники влади можуть розглядатися виборчі комісії, які відповідають власне за проведення виборів, підрахунок голосів і оголошення результатів, а також суди, в яких можуть оскаржуватися дії чи бездіяльність суб’єктів виборчого процесу. Втім, використання цих органів — комісій і судів — вимагає окремої стратегії, окремої уваги в кампанії, і дещо виходить за рамки даного огляду. Тому про необхідні кроки щодо їх задіяння говоритимемо мірою необхідності, у «технологічному» контексті — власне використання влади або мінімізації наслідків її використання опонентами. 2

Конституція, новий Закон про місцеві вибори, а також інші нормативні акти покладають на зазначених суб’єктів конкретні обов’язки щодо організації і проведення виборів:

 Місцеві державні адміністрації здійснюють загальний нагляд за дотриманням законодавства; відповідні відділення Державного казначейства перераховують бюджетні кошти, необхідні для проведення виборів (зокрема, цільова субвенція з Державного бюджету до відповідного місцевого бюджету для проведення агітації, кошти для організації виборів тощо).

 Місцеві ради і їх виконкоми виконують цілу низку функцій:

 визначають кількісний склад ради для майбутнього скликання (за 90 днів до виборів3 );

 формують територіальні (у межах відповідного округу, тобто населеного пункту, району, області) комісії (за 90 днів до дня виборів) — у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії у кількості 8-25 осіб (якщо число суб’єктів подання перевищує 25, то їх участь у виборчій комісії здійснюється за допомогою жеребкування) за поданнями (за 95 днів до дня виборів) керівних органів (не більш як на одну особу) відповідних місцевих організацій партій (блоків), якщо ці місцеві організації партій (блоки) зареєстровані в установленому законом порядку; якщо у такий спосіб сформувати комісію неможливо, її формує відповідна рада;

 виконавчі комітети рад здійснюють подання до територіальних виборчих комісій щодо створення дільниць (утворюються не пізніше 50 днів до виборів);

 виконавчі комітети рад до 1 вересня року, що передує року голосування (а місцеві вибори у 2006 році проводяться разом із парламентськими — останньої неділі березня), мають скласти списки виборців.

 Органи державної виконавчої влади покликані виконувати на виборах свої конституційні повноваження, забезпечуючи законність, принцип рівності для суб’єктів виборчого процесу. Крім того, деякі органи влади виконують на виборах специфічні функції. Наприклад, співробітники міліції супроводжують бюлетені та інші документи при їх перевезенні; Національна рада з питань телебачення і радіомовлення наглядає за тим, аби розцінки на рекламу в ЗМІ були однаковими для всіх кандидатів, партій і блоків; місцеві державні архівні установи зберігають виборчу документацію (і забезпечують до неї доступ у визначеному законодавством порядку) тощо.

 Комунальні підприємства і установи не є суб’єктом виборчого процесу, і тим більше не можуть використовуватися для агітації, збору підписів чи іншої подібної активності; таке використання може тлумачитися як зловживання службовим становищем. Однак досить часто важко розмежувати власне зловживання і виконання обов’язків — про такий баланс поговоримо далі.

Всі органи державної влади і місцевого самоврядування мають сприяти усім кандидатам, партіям і блокам у проведенні агітації, забезпечувати створення для них рівних умов; зокрема, протягом трьох днів вирішувати питання про надання приміщення для проведення зустрічей з виборцями (див. ст. 51 Закону про місцеві вибори); кандидати, партії, блоки мають рівний доступ до державних і комунальних ЗМІ — у межах цільової субвенції з Державного бюджету на проведення агітації на місцевих виборах (стаття 53 Закону).

Посадові особи органів державної влади та місцевого самоврядування не мають права агітувати (у тому числі за себе), а також залучати до агітації своїх підлеглих, задіювати для агітації ресурси відповідних установ (стаття 56 Закону). Відповідно до статті 88 Закону, тиск на виборців, підкуп, використання службового становища тягнуть за собою відповідальність (у тому числі і кримінальну — на підставі статей 157-159 Кримінального кодексу України).

Загалом закон про місцеві вибори 2004 року більш чітко, ніж його попередники, визначає виборчі процедури, містить запобіжники проти зловживань. Однак найкращій закон не працює без волі громадян його виконувати, а влади — впроваджувати його в життя. Далі розглянемо особливості ситуації, що найвірогідніше виникне в Україні як тло для місцевих виборів, а також деякі способи використання можливостей і знешкодження ризиків цієї ситуації.

Особливості здійснення влади на місцях
в Україні.

Хоча на виборах 2002 року за партійними списками перемогла тодішня опозиція (провладні блок «За Єдину Україну» і партія СДПУ(о) разом набрали ледь більше 20% голосів виборців), у мажоритарних округах і особливо на місцевих виборах ситуація була кардинально іншою. Навіть у регіонах, які симпатизували опозиції, більшість у місцевих радах отримали, як правило, представники тодішньої влади і лояльного до неї бізнесу.

Це можна пояснити помилками тодішньої опозиції, яка не змогла організувати адекватних кампаній на місцевих виборах, об’єктивно невигідними умовами, в яких опозиціонери опинились (коли і влада з адміністративним, і бізнес із фінансовим ресурсом, як правило, грали проти них), і особливостями сприйняття громадянами мажоритарних виборів (коли важить не так політична приналежність кандидата, як те, що він може зробити для округу — а у представників влади і бізнесу тут більше можливостей).

Вибори 2006 року відрізнятимуться кількома принциповими рисами, які зроблять кампанію іще складнішою:

 Вперше застосовуватиметься пропорційна система на місцевому рівні. Основні політичні сили намагатимуться поєднати кампанії на місцях із загальнонаціональною кампанією, шукаючи спільної логіки, привабливих обіцянок для виборців — однак практично всі сили матимуть проблеми із організацією партійних осередків, а тим більше їх блоків на місцях, що вноситиме певний безлад і хаос у виборчий процес (до того ж, членам комісій також доведеться вчитися «на ходу»).

 Мине трохи більше року після зміни влади в Україні. Хоча на той час основні посади в органах державної виконавчої влади посядуть представники переможців, на місцях залишатимуться «осередки спротиву» — посадові особи, близькі до якоїсь із груп у старій владі4 , а тим більше депутати місцевих рад і мери, яких зміни не торкнулись. Отже, всі основні політичні сили зможуть розраховувати на певний «свій» ресурс у владі, і «зіткнення ресурсів» із категорії передвиборчих міфів може перейти в реальність.

 Помаранчева революція спричинила значні психологічні зміни як у ставленні громадян до влади, так і в очікуваннях і мотивації самих чиновників. Можна очікувати вищої суспільної активності (тим більше, що «розігріваючим» фактором будуть парламентські вибори, ціна яких — контроль за урядом), а також звертання чиновників до міфів і архетипів часів виборів-2004 і Помаранчевої революції («закріплення завоювань» проти «Збереження регіональних відмінностей», «прав російськомовного населення» тощо). Гострота таких конфліктів залежатиме від того, наскільки успішною буде соціальна політика нового уряду у 2005 році — і наскільки громадяни будуть нею задоволені. Однак у кожному разі зазначені наслідки виявлятимуться, і основні поличні сили намагатимуться їх використати.

 За підсумками зазначених змін може виникнути певна мода: полювання за адмінресурсом. З одного боку, основні політичні сили матимуть доступ до нього тією чи іншою мірою. З іншого, будуть свідомі наявності такого доступу до опонентів. Оскільки підставою для масового обрурення, що уможливило Помаранчеву революцію, стали якраз масові порушення законодавства, експлуатація теми «вони грають нечесно» може стати одним із основних напрямків у «негативній агітації» як на виборах взагалі, так і на місцевих зокрема. Тому нині може виникнути феномен взаємного політичного контролю — тим більше ефективного, що більшість основних ЗМІ може працювати об’єктивно (або, принаймні, медіаресурс не буде зосереджено в руках однієї сторони). В результаті відверте, «нахабне» використання адміністративного ресурсу небажане — і суспільство, і суперники стежитимуть за тим більш пильно.

Подібні спостереження підводять до висновку: задіювати владу доцільно не шляхом примітивного тиску чи примусу, а за допомогою більш витончених технік. Власне про них — а також приклади їх застосування — йтиметься далі.

Як задіювати органи влади у веденні виборчої кампанії на місцевому рівні

Як і багато інших кроків під час кампанії, стратегію роботи з владою можна умовно поділити на три принципові стадії:

 підготовчу (в умовах України — орієнтовно за рік до виборів),

 стадію кампанії (офіційна кампанія, яка для місцевих виборів розпочинається із висунення кандидатів у період з 70 до 40 днів до виборів, і триває до дня голосування),

 голосування і визначення результатів (день голосування, ніч первинного підрахунку голосів, визначення і опублікування остаточних результатів, можливість їх оскарження).

На кожній зі стадій ставляться свої цілі, і стратегія поведінки щодо влади визначається тим, у яких відносинах з нею перебувають кандидат чи партія (блок). Такі відносини можуть бути союзними (кандидат / партія (блок) ідуть як провладні, розраховують на сприяння влади чи принаймні її частини), нейтральними / партнерськими (кандидат / партія (блок) позиціонуються як незалежні, особливо не атакуючи владу, але і не розраховуючи на її підтримку), ворожими (кандидат / партія (блок) виступає в опозиції до влади (або якихось конкретних її інститутів), влада протидіє їм).

Відповідно до таких стартових умов стратегічні задачі і тактика їх реалізації на кожному етапі кампанії відрізняються.

Підготовча стадія

Союзні відносини з владою

Кандидати від влади отримують весь позитив і негатив сприйняття влади громадянами. Тому мета таких кандидатів — демонструвати успіхи і гарантувати їх розвиток у разі перемоги на виборах. В цих умовах підготовча стадія є чи не найважливішою: вона визначить «стартовий капітал» влади і може дати серйозну фору.

Багато тут залежить від об’єктивних чинників: успіху роботи центрального уряду, економічної кон’юнктури тощо. Однак слід звернути увагу на аспекти, які часто ігноруються, проте здатні виправити навіть огріхи «влади в цілому»:

 Покажи турботу про громаду;

 Покажи відкритість і демонструй успіхи.

Щодо першого, прикладом може слугувати наявність при органах місцевого самоврядування (особливо у Східній Україні) громадських організацій, орієнтованих на роботу із певними категоріями населення (ветерани, інваліди, молодь тощо). Через конкретні програми допомоги можна створювати позитивні приклади діяльності влади. Принциповий момент — така допомога має здійснюватися впродовж довгого часу перед виборами, аби громадяни не сприйняли її як «подачку». Варто також співпрацювати із реальними лідерами думок, щоб досягти максимального впливу на громадян, а не створювати собі «почет», який не користується повагою виборців. У місті Києві позитивним виявився приклад співпраці із органами самоорганізації населення — депутати відповідних надавали підтримку створеним громадянами ОСН, які ставали корисними помічниками для штабів на виборах.

Щодо другого, успішним прикладом виявилося запровадження тоді ще прем’єром В.Ющенком телефону прямого зв’язку з урядом. Громадяни могли отримати інформацію, поставити питання і сподіватися на вирішення проблеми. Цю практику продовжили усі наступні уряди. На місцевому рівні така практика може бути ще ефективнішою — якщо про відповідний телефон, проблеми, які порушують абоненти, і їх вирішення стає відомо громаді (зокрема, через ЗМІ). Посиленню позитивного ефекту сприяє звітність влади: публікація даних щодо виконання бюджету, фінансування різних проблем тощо (хоча, використовуючи цей механізм, слід вважати на небезпеку радянського «рапортування»; ці матеріали мають готувати професійні журналісти, вони повинні стосуватися нагальних проблем, які хвилюють суспільство, а не «обсягів випуску сталі на душу населення»).

Нейтральні відносини з владою

Нейтральні кандидати мають вирішувати два взаємопов’язані завдання:

 Зберегти неворожі стосунки з владою (найкраще — вийти на відносини партнерства, «привчити» владу до себе — тоді під час власне кампанії владі важче буде перейти до відкритої війни, особливо якщо влада не матиме чітко «своїх» кандидатів, або державні адміністрації підтримуватимуть своїх, місцеві ради — своїх, а мери — своїх);

 Продемонструвати громадянам власну конструктивність, обізнаність із конкретними проблемами і здатність їх вирішувати.

Щодо першого, цікавим прикладом є проведення різних заходів (обговорень, «круглих столів», робочих груп) із представниками влади, чия підтримка або нейтралітет критичні на виборах. За результатами цих заходів обов’язково мають утворюватися спільні з такими представниками влади робочі групи щодо вирішення конкретних проблем, а результати діяльності публікуватися.

Щодо другого, успішним виявився досвід низки бізнесменів, зокрема в Київській області, що передбачав опитування громадян «від дверей до дверей» щодо найбільш гострих проблем — а за тим вирішення цих проблем, зокрема через співпрацю з владою. Увага: оскільки підробка таких ініціатив, роздавання обіцянок нібито від імені кандидата є однією з найпопулярніших «чорних» технологій, варто відразу зробити впізнаваною і унікальною свою акцію: про її координати мають знати більшість виборців; залучені до опитувань особи повинні мати вирізняючі ознаки, про які також необхідно повідомляти виборців.

Ворожі відносини з владою

Опозиційність передбачає прагнення посісти певну посаду замість людини чи групи, яка цю посаду контролює. Опозиціонер має підготувати суспільну думку до того, що:

 Чинна влада не гідна займати відповідні пости;

 Саме опозиціонер цього якраз гідний.

Першій частині сприяє медіа-кампанія, спілкування з виборцями тощо. Однак тут треба пам’ятати, що влада рідко буває монолітною. На місцевому рівні нерідкі протистояння між вершинами трикутника «глава адміністрації — рада — мер»; можуть знайтися також бізнесмени, шановані особистості, місцеві лідери думок, інші «чинники впливу», які готові допомогти у справі усунення певної особи з посади. На підготовчому етапі варто намітити низку спільних акцій, які висвітлювали б найбільш гострі питання місцевого життя і показували, як їх можна вирішити. Альянси з «внутрішньою опозицією» у владі дадуть матеріал для цих заходів — адже навіть найбільш соціально орієнтоване керівництво може чинити некомпетентно, мати внутрішні проблеми.

З іншого боку, важливо попередньо підготувати громадських активістів, обізнаних із виборчим правом, здатних бути спостерігачами, уповноваженими особами, розпізнати порушення і попередити його або відреагувати на нього відповідно до закону.

Кампанія

Союзні відносини з владою

Загальний девіз кампанії: «Ми вже працюємо успішно. Працюватимемо і надалі». Якщо протягом підготовчого періоду вдалося демонструвати успішне виконання конкретних проектів і вирішення конкретних проблем, на цьому тлі знакові соціальні успіхи (особливо з серії «провести газ/дати воду/побудувати дорогу») сприйматимуться природно і не викличуть синдрому «подачки».5

Дуже бажано, аби кампанія стала логічним продовженням попередньої роботи — але із акцентуванням певних найбільш значимих моментів засобами агітації. Вибори київського мера тут є найтиповішим прикладом. Влада, дізнаючись через свої соціальні служби, комунальні підприємства про найбільш пекучі проблеми, під час виборчої кампанії вирішує їх — але це вирішення не вибивається із загальної логіки «влади-будівника».

Навіть якщо протягом років діяльності похвалитися особливо нічим, вирішувати соціальні проблеми слід починати до початку кампанії, аби створити необхідне тло. Також необхідно посилювати інформаційну, «звітну» роботу з громадянами, описану вище.

Нейтральні відносини з владою

Мета — не допустити відкритої конфронтації з владою, але і не розчинитися в ній. Якщо дозволяє фінансовий ресурс, можна включитися у виконання соціальних програм (у тому числі у співпраці з владою) — але таким чином, аби ЗМІ (і отже громадянам) стала відома участь саме потрібного кандидата.

Варто зазначити, що громадяни на виборах виставляють дві часто взаємовиключні вимоги: хочуть мати інформацію про кандидатів, їхні програми, але скаржаться на надміру часту появу кандидатів у ЗМІ, на «солоденькі» матеріали про них. Партнерство з владою (бажано, розпочате іще на підготовчій стадії) може дати достатній привід для появи інформації про кандидата у «природний» спосіб, без зайвого барабанного бою. Особливо на виборах до рад населених пунктів може спрацювати проект, якого кандидат «добився», залучивши допомогу бізнесу, центральної, обласної чи районної влади: дає розуміння того, що кандидат здатний вирішувати питання.

Ворожі відносини з владою

Мета — вигідне протиставлення себе «владі» (політичним опонентам, яких збираємося висадити з крісла) і демонстрування «обличчя нової влади»: на що буде схожий відповідний округ, якщо ми виграємо вибори.

Тут важливо не малювати «нові васюки», а обрати 2-3 ключові проблеми округу, демонструвати механізм їх вирішення (бажано, недоступний для влади: наприклад, із залученням громадськості, у співпраці з бізнесом, через залучення інвестицій тощо).

Окрема увага має приділятися захисту від адміністративного ресурсу. Усі випадки зловживання владою мають протоколюватися, прізвища залучених осіб — повідомлятися громаді. Практика «чорних списків» може бути вдалим засобом психологічного тиску.

Іншим подібним засобом є поширення серед громадян «пам’яток виборця», де пояснювалися б їх права, а також види правопорушень і категорії кримінальної відповідальності за неї.

Задіювати союзних громадських активістів для спостереження за владою на всіх етапах виборчого процесу.

Голосування і визначення результатів

Союзні відносини з владою

Завдання є належна організація процесу голосування і убезпечення від можливих звинувачень у порушеннях.

До цього процесу також варто долучити громадськість. Замість повторювати помилки колишньої української влади, яка вирішила боротися «із «Порою» і грантожерами», запропонувати громадським організаціям і активістам механізм взаємодії і спільного контролю: через інформаційний центр поширювати відомості про перебіг кампанії, створити «гарячу лінію» оперативного реагування на порушення законодавства; запросити громадських активістів до спостережного комітету, створеного при відповідній раді чи мерії для забезпечення чесних виборів.

Нейтральні відносини з владою

Завдання — співпраця з владою щодо забезпечення чесності виборів. Попередження спроб нечесної гри як з боку влади, так і з боку опозиції.

Ця позиція — найзручніша для «стояння над конфліктом», авторитету «третьої сили». Варто тісно співпрацювати як з громадськими організаціями і спостерігачами, так і з органами влади (або принаймні публічно закликати їх до цього). Ніша «третьої сили» давно порожня в українському політикумі; її зайняття здатне принести дивіденди. При цьому не варто повторювати помилок невідомих авторів «моніторингових» проектів (на кшталт «foul.ru»): арбітраж і конструктивізм повинні мати зрозуміле обличчя.

Ворожі відносини з владою

Задача — жорсткий контроль влади, запобігання порушенням. Система такого спостереження і контролю має бути закладена у підготовчий період; тоді ж навчаються активісти, тоді ж відбуваються перші проби — моніторинг діяльності влади, демонстрація їй своєї спроможності.

Не варто намагатися імітувати діяльність громадських організацій чи ініціатив часів Помаранчевої революції: їх успіх — у готовності до громадянської, часто волонтерської, активності. Якщо такого рівня свідомості досягти не вдається, краще відмовитися від цього шляху: копіювання не має успіху, як засвідчили спроби команди В.Януковича після переголосування ІІ туру організувати «контрреволюцію». Натомість можна і треба використовувати зв’язки із ініціативними громадянами, організаціями, лідерами думок, аби мати соціальну базу і людський ресурс для «глобального спостереження» — демонстрації владі здатності відслідкувати її дії .

Цікавим буде також досвід співпраці із спостерігачами і використання їх авторитету, зокрема при спілкуванні з чиновниками: «А спостерігачі до Вас іще не завітали?»

Матеріали до можливого розгляду справи в суді мають збиратися чітко у відповідності до Закону про місцеві вибори, усі порушення — протоколюватися.

Масового застосування адміністративного ресурсу все ж не передбачається (він «взаємоліквідовуватиметься»); однак взаємне спостереження влади і опозиції, співпраця з ними нейтральних дозволить вивести місцеві вибори з-під стереотипу про те, що «на місцях обирають, як скажуть».

У реальній ситуації найчастіше перемагає той, хто зможе забезпечити вдале поєднання різних організаційних і технологічних знахідок, таким чином значно економлячи ресурси і не дратуючи громадян надмірними появами в ЗМІ чи солодкими обіцянками — а то і нахабним тиском. Таке поєднання — різновид мистецтва, і успішний політик осягає це мистецтво. А шлях до нього лежить через кілька нескладних на вигляд закономірностей. Деякі з них ми розглянули. Їх використання у взаємодії з владою, у поєднані із грамотною PR-стратегією і належною організацією штабної роботи, дозволять знайти свою формулу перемоги.

Корисно ознайомитись

 Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (6 квітня 2004 року) // Урядовий кур’єр.— № 68.— 10.04.2004.

 Партнерство публічної влади, громадськості та приватного сектору у процесах місцевого розвитку / За ред. Є.О.Фишка.— К.: Вирій, 2003.— 168 с.

Рада та громада (або як залучати громадян до місцевого самоврядування).— К.: Академперс, 2003.— 132 с.

 Органи самоорганізації населення: створення, легалізація, організація діяльності / За ред. В.В.Кравченка.— К.: Атіка, 2004.— 176 с.

 Громадські ради в Україні. Довідник. / Упорядник М.Лациба.— К.: УНЦПД, 2003.— 232 с.

Бібліотека політтехнолога

Як перемогти на місцевих виборах 2006 року

Як перемогти на місцевих виборах 2006 року. — К.: Факт, 2003. — 88 с.

ISBN

“PRавильний вибір”

PR-агенство “PRавильний вибір” пропонує увесь спектр pr-послуг:

- розробка та втілення в життя економічних pr-стратегій;

- проведення передвиборчих кампаній;

- кризовий піар;

- аудит проведених піаркампаній;

Адреса агенства: м.Київ, вул. Павлівська 29, 5-й поверх.

Тел. (050) 4971073

Ел. пошта: den@vd.net.ua

Комітет виборців України

Експерти та спостерігачі КВУ приймали участь у виборчих кампаніях у понад 30 країнах світу.

У період підготовки та ведення виборчих кампаній діяльність КВУ зосереджується на таких програмах:

- всеукраїнські та місцеві кампанії спостереження за ходом виборів;

- моніторинг різних етапів виборчих кампаній;

- забезпечення діяльності міжнародних спостерігачів на виборах в Україні;

- проведення паралельного підрахунку голосів;

- проведення просвітницьких програм та програм підвищення активності виборців;

- проведення навчання спостерігачів та членів виборчих комісій;

01135, Київ-135, а/с 5

тел./ факс (044) 490-61-34

інтернет: www.cvu.org.ua

ел. пошта: popov@cvu.org.ua

ЗМІСТ

Вадим Денисенко. Як провести агітаційну кампанію

Олексій Кошель. Як створити ефективну медіа-систему для перемоги кандидата на місцевих виборах

Андрій Дуда. Як побудувати систему юридичного захисту і нападу на місцевих виборах 51

Олексій Кордун. Як провести PR-кампанію на місцевому рівні. Деякі рекомендації

Ростислав Павленко. Як задіювати органи влади у веденні виборчої кампанії на місцевому рівні

Ігор Попов

Як створити ефективну команду однодумців для формування партійного списку

Як провести попереднє дослідження електорату

Як розпочати виборчу кампанію до її офіційного старту

Як провести планування основних етапів кампанії

Підбір партнерів

Дослідження

1. Якими є виборці? Соціальна та вікова структура, електоральні уподобання тощо.

Позиціонування іміджу

Вхід у кампанію — «засвітка»

Деталізація іміджу («розкрутка») — кульмінація — демонстрація масової підтримки

День виборів та захист перемоги

Методи оцінювання ефективності кампанії
та її корекція

Структура штабу та бюджет

 друкована продукція — 20%;

 телебачення і радіо — 20%;

 оплата праці мережі — 15%;

 хабарі прихильним посадовим особам — 20%;

 робота штабу — 25%.

Вадим Денисенко

Як провести агітаційну кампанію

Як скласти передвиборчі анкети

Як набрати найкращих агітаторів

Як найефективніше провести зустрічі з виборцями

Анкетування, соцопитування, телефонні опитування

Передвиборчий паспорт округу

Отже, що має міститися в пердвибочому паспорті округу?

Анкетування

Складаючи анкету, слід зауважити:

Отже, що має бути в анкеті?

1. Оцініть за 5-тибальною системою роботу міської влади.

2. Оцініть за 5-тибальною шкалою роботу вашого депутата міської (районної/ сільської) ради.

3. Чи знайомі ви з вашим дільничим інспектором. Якщо так, то оцініть його роботу за 5-тибальною шкалою.

4. Які проблеми є найболючішими у вашому місті (селищі, селі). Пронумеруйте їх (1 — найбільша проблема):

освітлення вулиць;

якість питної води;

транспортне забезпечення;

постачання гарячої води;

постачання холодної води;

опалення;

ремонт доріг.

5. Чи задовольняє вас якість роботи двірника?

6. Які вулиці необхідно відремонтувати передусім?

7. Що необхідно насамперед зробити у вашому будинку?

8. Що необхідно спочатку зробити на Вашій вулиці?

9. Які у вас претензії до роботи ЖЕКу?

Соціологічні та телефонні опитування

Підбір агітаторів

Вибірковість агітації

Агітаційний «месидж» кандидата

Олексій Кошель

Як створити ефективну медіа-систему для перемоги кандидата на місцевих виборах

Як налагодити ефективну роботу медіа-відділу штабу та побудувати ефективний механізм співпраці зі ЗМІ

Як створити і зробити популярною газету

Як створити вдалий інформаційний привід для медіа

Командна модель

Комерційна модель

Цифрова модель

наявні друковані ЗМІ;

власні друковані видання та безкоштовні спецвипуски, розраховані на окремі електоральні групи;

друковані ЗМІ (газети, вісники, бюлетені, журнали), котрі спрямовані на специфічні електоральні групи;

FM радіо та традиційне «проводове» радіо;

специфічні носії інформації, котрі не мають відношення до традиційних медіа.

Як налагодити ефективну роботу медіа-відділу штабу та побудувати ефективний механізм співпраці зі ЗМІ

Визначаючи обов’язки медіа-відділу штабу, необхідно врахувати такі головні напрями:

розробка і контроль за реалізацією медіа-плану кампанії;

підготовка виступів, промов, інтерв’ю кандидата;

підготовка новин та аналітичних матеріалів про кандидата для розміщення в ЗМІ;

формування системи розміщення платної реклами кандидата в ЗМІ;

підготовка спецвипусків газет на підтримку кандидата;

розробка агітаційних плакатів, листівок, роликів;

розробка «інформаційних приводів» та PR-акцій кандидата;

підготовка кандидата до прямих ефірів та дебатів;

формування прес-досьє;

підготовка висловлювань про кандидата відомих особистостей та звичайних жителів регіону;

розробка концепції та замовлення аудіо-, відеороликів, фільму про кандидата;

вироблення стратегії та контроль розміщення рекламної продукції в ЗМІ;

консультації що виготовлення наочної агітації (листівок, плакатів, «білл-бордів»);

написання заяв, звернень, відкритих листів від імені кандидата;

консультації щодо використання інформаційних приводів.

Як створити і зробити популярною газету

Назва видання

Дозоване подання інформації
про кандидата

Зовнішнє оформлення видання

Як створити вдалий інформаційний привід для медіа

події, які здатні змінити передвиборний розклад сил;

події, які мають ознаки конфлікту (не побутове значення цього слова);

події, які мають ознаки сенсаційності чи несподіванки;

події-курйози.

Андрій Дуда

Як побудувати систему юридичного захисту і нападу на місцевих виборах

Як побудувати механізм роботи юридичного підрозділу штабу

Як використовувати технології юридичного нападу

Як ефективно провести підготовку спостерігачів та членів виборчих комісій

Юридичне забезпечення покликане виконувати такі функції:

1) консультативну;

2) аналітичну;

3) методично-забепечувальну;

4) моніторингово-облікову;

5) навчальну.

Функціонально юридичний супровід виборчої кампанії реалізується на кількох стадіях виборчого процесу:

1) формування виборчих комісій;

3) проведення передвиборної агітації;

4) голосування (повторне голосування);

До функціональних операцій, які мають виконувати юридичні підрозділи можемо віднести:

Формування бази правових документів, що врегульовують реалізацію виборчих процедур на місцевому рівні;

Підготовка документів при висуванні та поданні кандидатур членів виборчих комісій;

Підготовка та реєстрація спостерігачів;

Консультування при фіксації порушень виборчого законодавства конкурентними групами;

Юридичний супровід у судах;

Технологія юридичного нападу

Службові як об’єкти юридичного нападу

Підготовка спостерігачів

Олексій Кордун

Як провести PR-кампанію на місцевому рівні. Деякі рекомендації

Як провести планування і підготовку PR-кампанії

Як визначити цільову групу кампанії

Як досягнути результатів PR-кампанії

Що таке політичний PR?

Менеджмент виборчих кампаній.

Соціологічні й психологічні дослідження, аналіз ситуації.

Інформаційно-аналітична підтримка політиків і політичних структур.

Розробка й впровадження довгострокових іміджевих програм.

Особливості місцевих PR-кампаній

Результат кампанії залежить від врахування цілої низки важливих чинників, а саме:

1) ретельного вивчення історичних, політико-географічних параметрів виборчого округу;

2) врахування соціально-демографічних параметрів населення;

3) вивчення політичних традицій голосування електорату на попередніх виборах;

4) знання про діяльність основних впливових в даному окрузі громадсько-політичних структур;

7) розгляд діяльності політичних партій, громадських організацій, груп тиску неформальних структур тощо.

Визначення цільової групи кампанії

У контексті орієнтації на аудиторію розробка інформаційної кампанії включає:

точне виділення цільових груп;

визначення їх характеристик;

створення повідомлення, зрозумілого цим групам;

визначення того, яким чином це повідомлення буде донесене до цільової групи.

Для цього необхідно:

1. Ідентифікувати (визначити) групи, які будуть цільовими для вашої кампанії.

Структурувати представників громади можна за різними критеріями:

Вік.

Стать.

Соціальний статус.

Професія.

Громадська активність.

Потреби.

2. Визначити пріоритетні для кампанії групи, тобто виявити найбільш важливі цільові групи.

Щоб визначити пріоритетні групи, ви маєте визначити:

чим і чому ця група важлива для вирішення проблеми;

наскільки вона активна і як пов’язана з іншими групами.

3. Виявити ступінь поінформованості цільових груп.

за принципом зацікавленості — на:

а) основну групу, на яку спрямована PR-акція й заради якої вона відбувається;

в) групу сприяння, що поділяє вашу зацікавленість у проведенні PR-кампанії й може надати реальну допомогу;

за принципом поінформованості й готовності голосувати:

а) латентну групу, що не має уявлення про певну політичну силу;

б) обізнану групу, що знає про неї, але не готова діяти;

в) активну групу, що готова голосувати.

Кадри вирішують усе

Отже — досягнення результату неможливе без ретельного попереднього планування і підготовки кампанії.

Група має охоплювати принаймні чотири основних напрямки:

інструктивно-методичний (написання пам’яток та інструкцій для організаторів і виконавців);

власне інформаційний (розробка текстів ключових повідомлень).

Комунікаційне планування

Така стратегія повинна відповідати трьом умовам:

стратегія повинна створювати інтерес до ключової проблеми та інформувати про неї цільову групу;

вона повинна підвищувати рівень знань цільової групи;

Для визначення комунікаційної стратегії потрібно дати відповідь на три основних питання:

Хто найбільше потребує нашої інформації?

Про що необхідно проінформувати громадськість для досягнення результатів кампанії?

Які засоби масової інформації найкраще передадуть цю інформацію цільовим групам громадськості?

Стратегія комунікації містить у собі такі компоненти, як:

6. Канали. Варто використовувати вже існуючі канали інформування, які одержувачі знають і поважають.

Вибір каналу комунікації на загал залежить від врахування кількох чинників, серед яких можна назвати:

ресурси вашої кампанії;

можливості і політика ЗМІ на місцевому рівні;

особливості ситуації у даному окрузі;

довіра до певних каналів комунікації у жителів даного округу.

Оцінювання

Т.О.Т.Е.

Тест 1:

Чого ти хочеш домогтися, коли починаєш рух до мети? Навіщо тобі ця мета? Операція:

Що ти для цього робиш?, Які дії ти робиш? Що ти при цьому використовуєш?

Вихід:

«У який момент й яким чином ти вирішуєш, що ціль уже досягнута?»

Тест 2:

«Як ти розумієш, що просуваєшся до мети?»

Таким чином, кампанія починається з оцінки (попереднього дослідження), супроводжується й закінчується ім.

Ростислав Павленко

Як задіювати органи влади у веденні виборчої кампанії на місцевому рівні

Як задіювати органи влади у веденні виборчої кампанії на місцевому рівні

Як побудувати союзні, нейтральні або ворожі відносини з владою

Загальні положення

Хто є місцевою владою? Яка її роль
на виборах?

 Місцеві ради і їх виконкоми виконують цілу низку функцій:

 визначають кількісний склад ради для майбутнього скликання (за 90 днів до виборів3 );

Особливості здійснення влади на місцях
в Україні.

Вибори 2006 року відрізнятимуться кількома принциповими рисами, які зроблять кампанію іще складнішою:

Як задіювати органи влади у веденні виборчої кампанії на місцевому рівні

 підготовчу (в умовах України — орієнтовно за рік до виборів),

Підготовча стадія

Союзні відносини з владою

 Покажи турботу про громаду;

 Покажи відкритість і демонструй успіхи.

Нейтральні відносини з владою

Нейтральні кандидати мають вирішувати два взаємопов’язані завдання:

Ворожі відносини з владою

 Чинна влада не гідна займати відповідні пости;

 Саме опозиціонер цього якраз гідний.

Кампанія

Союзні відносини з владою

Нейтральні відносини з владою

Ворожі відносини з владою

Задіювати союзних громадських активістів для спостереження за владою на всіх етапах виборчого процесу.

Голосування і визначення результатів

Союзні відносини з владою

Завдання є належна організація процесу голосування і убезпечення від можливих звинувачень у порушеннях.

Нейтральні відносини з владою

Ворожі відносини з владою

Корисно ознайомитись

Рада та громада (або як залучати громадян до місцевого самоврядування).— К.: Академперс, 2003.— 132 с.

 Громадські ради в Україні. Довідник. / Упорядник М.Лациба.— К.: УНЦПД, 2003.— 232 с.

Примітки

1 Ми припускаємо, що до кінця 2005 року може бути зроблено спробу переглянути виборче законодавство, повернути мажоритарну систему принаймні на якийсь рівень місцевих виборів. Однак навіть успіх таких спроб принципово не змінить суті відносин між кандидатами і владою (якщо не застосовувати специфічних, але протизаконних методик просування мажоритарних кандидатів (підкуп, шантаж, зловживання довірою тощо), механізми збільшення підтримки в суспільстві кандидатів і партійних списків не надто відрізняються) — і не позначиться на наведених тут рекомендаціях.

2 Докладніше про формування виборчих комісій див. ст.21, 22 Закону про місцеві вибори, про їх повноваження — ст. 24, 25, організацію роботи — ст.26, Розділ Х цього Закону. Порядок судового оскарження дій чи бездіяльності суб’єктів виборчого процесу — ст.30, 48 Закону.

3 Якщо не вказане інше, таке формулювання означає «до дня голосування».

4 До речі, широкі компроміси, на які має йти нова влада у кадрових призначеннях, і дещо несподівані кадрові рішення щодо уряду і керівників обласних адміністрацій можуть створити нові протистояння на місцях, які залишаться нерозв’язаними до 2006 року.

5 Цікаво, що в мажоритарних округах такі «подачки» часто спрацьовували. Від партій же громадяни очікують більш цілісного підходу (принаймні, цим більшість експертів пояснює інколи разючу відмінність у голосуванні за партійні списки і мажоритарних кандидатів: за першими перемогла опозиція, за другими — влада). Навіть якщо знакова в окрузі особа побудує дорогу, а потім скаже, за яку партію голосувати, вибір для громадян буде більш складним: адже, крім означеного благодійника, до ради йтимуть іще декілька людей. Важливо показати, що вони робитимуть.

Примітки

3 Якщо не вказане інше, таке формулювання означає «до дня голосування».

Политические технологии. Библиотека

понедельник, 12 января 2015 г.

Як перемогти на місцевих виборах 2006 року

Комментариев нет:

Отправить комментарий

понедельник, 12 января 2015 г.

Як перемогти на місцевих виборах 2006 року

Комментариев нет:

Отправить комментарий

понедельник, 12 января 2015 г.